Теми статті: агенти змін, вчителям, директорам, інклюзія, педагогіка партнерства, фінансування освіти
20 Жовтня 2020
3 852
0
Минулоріч ГО “Смарт освіта” через фокус-групи та онлайн-опитування директорів з’ясовувала, що насправді потребують освітні управлінці.
Виявилось, що одна з найбільш затребуваних речей – обмін досвідом та можливість дізнатися, як колеги вирішують аналогічні проблеми.
Аби допомогти закрити цю потребу, ГО “Смарт освіта” і сайт “Нова українська школа” збирають поради директорів – як впоратися з тією чи іншою проблемною ситуацією.
Дванадцята розповідь, як впоратися з тією чи іншою проблемною ситуацією в школі, – від Олександра Пошелюжного, директора Середньої загальноосвітньої школи №45 Києва.
Згодом історії 15-ти директорів зі всієї України про найпоширеніші проблеми в школах та їх вирішення складуть посібник ГО “Смарт освіта”, який буде безплатно розповсюджуватися серед керівників закладів середньої освіти.
ПРО ШКОЛУ
Середня загальноосвітня школа № 45, Київ
Кількість учнів: 364 учні
Стаж роботи директором: з 2016 року
Важлива особливість: навчався і працював вчителем історії у школі, а тепер є її директором
Школу я часто порівнюю з мурашником. Якщо щось виходить із ладу, то всім стає складно, і саме тому ми маємо працювати органічно. Так у нас і виходить: якщо бачимо зрушення в негативний бік, то ми над цим починаємо працювати всі.
Проблеми я можу виокремити такі:
Зовнішні. Це постійна зміна або брак нормативно-правової бази – до сьогоднішнього дня є закон “Про повну загальну середню освіту”, але Положення про ліцей, гімназію, початкову школу так і немає.
Внутрішні або соціальні. Стосунки між учнями й учнями, батьками і вчителями, вчителями і вчителями. Їх також можна назвати комплексними, адже потребують глибокого підходу, а для їхнього розв’язання потрібно багато часу й сил.
Фінансові. Це, мабуть, проблеми всіх директорів. Адже ми є не тільки вчителями чи директорами, а й господарниками.
Звісно, хочеться кращого матеріально-технічного забезпечення. Кажуть, що стіни лікують. Але аби лікувати, вони мусять мати якийсь вигляд – бути чистими, охайними, оновленими. Навіть після ремонту школа потребує фінансування. Адже з ладу може вийти кран, з’явитися тріщина чи щось зламатися. Бо таким є життя школи – щодня вона зустрічає багато людей.
Як нам удається розв’язувати комплексні проблеми? Відповідь проста – завдяки співпраці. Ми не стоїмо на місці, адже під лежачий камінь вода не тече. З мотивацією і бажанням усе можна вирішити. Звісно, не за один день і навіть не за рік. Але це можна зробити поступово і якісно.
На мою думку, усі хобі можна спрямувати в правильне русло. Тут потрібні індивідуальний підхід, а також уміння підняти авторитет дитини в очах інших.
Приклад перший
У нашій школі навчається учень, який говорить: “Навіщо мені навчатися в школі, якщо я можу заробляти гроші в інтернеті, вести влог на своєму YouTube-каналі?”.
В інстаграмі він веде влог із мотивації і розвитку. Тож я запропонував йому взяти участь у проєкті “Evorank”. Він подався на грант, що покриватиме купівлю музичних інструментів: барабанів, синтезаторів, гітар. Він агітував однокласників й учнів з інших класів віддавати голос за нього.
Тут у нього проявилися нові вміння, лідерські зокрема. Як ви зрозуміли, він є одним із переможців цього проєкту. Зараз він уже реалізований і тепер учні на перервах вчаться грати на гітарі. Я дуже тішуся з цього.
Приклад другий
Візьмемо ще, до прикладу, комп’ютерні ігри. У школі ми створили команду з кіберспорту (маємо уже п’ять учнів). Хочемо ігроманів спрямувати в правильне русло, так би мовити. Ми знайшли ще одну шкільну команду з міста Покров і спробуємо пограти разом у кіберспорт. Тож будемо розвивати цей напрям.
Щодня ми маємо бути в русі, адже світ так швидко розвивається, що стояти на місці або навіть іти в ногу з часом – уже недостатньо, треба бігти, аби трішечки бути попереду.
Ми випрацювали таке поняття, як освітнє коло або коло довіри. От є освітній трикутник, але він з гострими гранями. А коло – воно без гостроти, там батьки і вчителі по краю, а учень – у центрі. Адже у всіх нас є спільна мета – успішне майбутнє учнів.
Чотири роки назад, як тільки я прийшов на посаду, батьки були незадоволені школою. Її імідж був, скажімо, не дуже високим, і вона переживала занепад. Тож ми почали шукати способи вирішення. Думали, чому в школі навчаються всього 200 дітей, чому батьки незадоволені. Був цілий комплекс проблем.
Я розпочав із команди. Команда формується складно, але мій підхід такий – потрібно почути кожного. У цьому мені допомогли заходи з тімбілдингу й тренінги щодо педагогічного вигорання. Щонайменше двічі на рік ми їздимо всім колективом Україною – мандруємо.
Також ми змінили підхід до проведення педагогічних рад. Відійшли від простого начитування матеріалу й розділили його на два складники: теоретичну частину і тренінг. Це допомагає зрозуміти, хто запалюється і проявляється. І ти вже бачиш, хто більше, а хто менше “твій”.
Ще почали в Google-формах проводити анонімні опитування вчителів. Цікавилися про клімат у колективі, ставлення до роботи, оцінювання, доброчесність, інклюзивне навчання тощо. Так ми виявляємо проблеми в колективі, аналізуємо причини виникнення, будуємо стратегію і способи розв’язання, а також запобігаємо появі цих проблем.
Переконаний, що щаслива й готова до самореалізації дитина розвивається завдяки взаємодії вчителів і батьків. Тож 2016 року ми вирішили організувати родинне свято “Family Fest”, аби в неформальних умовах поспілкуватися між собою. Намагались об’єднати батьків і дітей разом спільною ідеєю через майстер-класи – діти, вчителі й батьки проводили їх за порядком.
Того ж дня відбулася ярмарка смаколиків, а на завершення тати зі своїми синами зіграли у футбольний матч дружби. І знаєте, це класний досвід. Того дня до мене підійшла мама одного учня зі словами: “Ми так не хотіли сюди йти сьогодні, а тепер так вам дякуємо”.
Нам настільки сподобалася ця ідея і її втілення, що ми зробили “Family fest” щорічним. Зараз роздумуємо над онлайн-форматом.
Невмотивованість є проблемою загальною: і вчителів, і дітей, і батьків. Однак, невмотивованість і неактивність саме вчителів дуже сильно впливає на освітній процес.
Я би розділив вчителів на три категорії:
На мою думку, завжди потрібно акцентувати на тих учителях, які біжать попереду й активізовують решту колективу. Тож найбільш умотивованих ми намагаємося преміювати наприкінці навчального року. Для цього в нас є фонд економії заробітної платні, звідки можемо виділяти грошові премії.
Також є і нефінансові мотиваційні нагороди: подяки, грамоти, різноманітні відзнаки. Я вважаю, що будь-яка нагорода – це своєрідна мотивація для педагога працювати далі. Адже тоді людина розуміє, що її роботу цінують, і вона потрібна саме тут і зараз.
Я впевнений, що немає людей, які не можуть змінитися. Є люди, які не хочуть змінитися. Тож ті, хто розуміють, що вони не хочуть змінюватися, на жаль, покидають наш колектив. У такі моменти мені дуже прикро, що ми не змогли вчителя затримати, переконати і, я вважаю, що це моя втрата. Але таке трапляється.
Фото: FB/Posheluzhniy Oleksandr
Я завжди кажу – і батькам, і дітям, і вчителям, – що коли з’явилася навіть найменша іскра, її потрібно відразу гасити. Адже, коли вже маємо полум’я, то це зробити складніше.
Ми – живий організм. Звісно, у нас бувають непорозуміння, але в конструктивній розмові намагаємося їх вирішити.
На мою думку, аби не було цькування серед учнів, потрібно проводити профілактичну роботу. Ми є одними із засновників такого руху як “Школа без булінгу, сім’я без насильства – 365”.
Після цього ми вирішили створити соціально-психологічну службу. У цю команду взаєморозуміння входять старшокласники, які попередньо пройшли тренінг із медіації. Вони несуть меседж “школа без булінгу” до молодших, і ми бачимо, що молодші учні старших слухають навіть краще, ніж нас (сміється). Багато суперечок вони розв’язують ще на своєму рівні.
Також у нас є кабінет психолога, який водночас є і місцем психологічного розвантаження для учнів, вчителів та батьків. А щоби зменшити стрес на карантині, ми проводили індивідуальні онлайн-консультації з психологом для всіх, хто відчували в тому потребу.
Також раз на місяць проводили “Школу свідомого батьківства”. Це лекційно-практичні заняття від психолога для батьків (у форматі офлайн до карантину). Ми побачили, що часто вони хочуть поділитися досвідом, розказати про якусь проблему й поспілкуватись між собою. Найголовніше – що вони приходили, слухали і чули.
Окрім фінансування від місцевої влади та держави, ми шукаємо спонсорів, благодійників, а також беремо участь у різних проєктах і грантових програмах.
Спочатку ми хотіли організувати простір для учнів, де було би приємно проводити час, – облаштувати підвісними кріслами-коконами, створити маленьку бібліотеку. Але зрозуміли, що хочемо, аби це був і навчальний простір.
Читайте попередні тексти із серії:
Валерія Діденко, спеціально для “Нової української школи”
Титульне фото: FB/Posheluzhniy Oleksandr
Публікація підготовлена за підтримки Представництва “Фонду Фрідріха Науманна за Свободу” в Україні. Фонд Фрідріха Науманна за Свободу – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи та гідності людини в усіх сферах суспільства. Детальніше за посиланням.
Обговорення