Теми статті: вчителям, директорам, освітнім управлінцям, якість освіти
13 Грудня 2021
11 111
0
З року в рік абітурієнти на педагогічні спеціальності мають низький середній бал. Невисокі вчительські зарплати, туманність перспектив, відсутність державної стратегії розвитку педагогічної освіти – це не сприяє попиту на якісну вищу педагогічну освіту. А, отже, не достатньо доброю є і пропозиція.
Якою є педагогічна освіта в Україні, як її варто покращити і як готувати вмотивованих учителів – читайте в статті “Нової української школи”.
Аналіз вступної кампанії 2021 року свідчить, що середній бал абітурієнтів на педагогічні професії – 140–150, мінімальний – 100–110, каже докторка педагогічних наук, професорка, заступниця директора з наукової роботи Інституту педагогічної освіти й освіти дорослих НАПН України Лідія Хомич.
Причин кілька: “Низький імідж учителя, невідповідна оплата його праці, відсутність соціального пакету, застарілі підходи до професійної підготовки майбутнього вчителя та інших категорій педпрацівників, знецінення ролі педуніверситетів в умовах глобалізації соціокультурних процесів. Усе це негативно впливає на розвиток усієї освітньої галузі”, – говорить Лідія Хомич.
Народний депутат і заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій Сергій Колебошин згоден, що через невисоку престижність професії вчителя до педагогічних вишів низький конкурс. Та він додає ще один чинник:
“Це занепад природничо-математичної освіти (туди бали найнижчі), випускникам шкіл ці дисципліни здаються “більш важкими”, “менш зрозумілими”. Тож лишаються лише ті, хто свідомо обирають професію вчителя, хоча таких завжди не багато, і ті, хто обирають педосвіту за залишковим принципом”.
Член Національної команди експертів із реформування вищої освіти й головний експерт групи “Реформа освіти й науки РПР” Володимир Бахрушин зазначає, що ця проблема не нова.
“Принаймні з кінця 1980-х років відбувається поступове погіршення якості підготовки осіб, які вступають на педагогічні спеціальності. Здебільшого вступники з високими балами обирають більш престижні чи більш перспективні, на їхню думку, спеціальності, ніж педагогічні. Винятки бувають, але їх не багато”.
Ключовими, знову ж таки, експерт називає низькі соціальний статус і заробітні плати педагогів.
“За даними Державної служби статистики, середня заробітна плата у сфері освіти в останні роки становить приблизно 80% від середньої заробітної плати загалом. У багатьох країнах це співвідношення істотно інше.
Також важливі умови праці. Це стосується як побутових умов, так і ставлення до вчителя, особливо молодого, з боку адміністрації, колег, батьків, учнів, органів управління освітою”, – підкреслює Володимир Бахрушин.
На думку Сергія Колебошина, сьогодні в багатьох педагогічних університетах є досить потужні база й можливості.
“Стратегічно ми можемо досягти класних результатів. Тактично – занепад. Система розбалансована, мало взаємодії, мало практики”.
Педагогічна освіта, як і освіта з інших напрямів, є дуже різною, переконаний Володимир Бахрушин.
“Є заклади освіти, кафедри, викладачі, які намагаються забезпечити якісну освіту, шукати й розробляти нові підходи та методики, які є більш релевантними для роботи зі сучасними студентами, використовувати сучасні інструменти. А є такі, що формально виконують вимоги до організації освітнього процесу, читають лекції, проводять практичні заняття, але насправді не дуже переймаються результатами навчання студентів і якістю освіти. Є й такі, де, фактично, відбувається імітація освітнього процесу”.
За його словами, на якість освіти суттєво впливає не лише рівень підготовки вступників, але й те, що студенти мусять вчитися в занадто малих групах.
“У 2021 р. рекомендації на вступ за державним замовленням за предметною спеціальністю “Фізика” спеціальності “Середня освіта” в 6 університетах отримали по одному вступнику, у 8 університетах – від 2 до 5 вступників. Контрактники на цю спеціальність практично не вступають”, – наводить приклади Володимир Бахрушин.
У деяких педуніверситетах подібна ситуація складається не перший рік із багатьох спеціальностей. Тобто йдеться про системну проблему.
Наприклад, у Полтавському національному педагогічному університеті з 30 спеціальностей, за якими є державне замовлення, за 11-ма лише від 2 до 5 вступників отримали рекомендації для вступу за кошти Держбюджету, а за 4-ма – по одному вступнику.
З такою кількістю людей неможливо зробити навчання професії ефективним – коли є мало можливостей для обміну досвідом і проєктної роботи. Окрім того, замала кількість студентів змушує виші економити.
“У таких випадках бюджетного фінансування недостатньо для забезпечення навіть мінімальних потреб університетів, вони змушені запроваджувати режим жорсткої економії, що реалізується насамперед, за рахунок зневаги до проблем якості. У підсумку в окремих університетах випускники магістратури з педагогічних спеціальностей та спеціалізацій мають рівень підготовки зі свого предмета, який не дав би їм навіть змоги подолати поріг “склав – не склав’ЗНО”, – резюмує Бахрушин.
Розв’язання проблем із якістю педосвіти не може бути швидким, оскільки вони накопичувалися протягом багатьох років, переконані експерти. Потрібен комплекс заходів для послідовного впровадження протягом 10–20 років незалежно від змін у владі, органах управління освітою, керівництві закладів освіти.
На думку Володимира Бахрушина, підвищити якісь педосвіти можна так:
До заходів, які можуть дати відносно швидкий ефект без істотного додаткового фінансування, експерт зараховує дебюрократизацію управління освітою.
“За останні роки законодавче регулювання цих питань істотно скоротилося. Заклади вищої освіти отримали значно більшу автономію, насамперед у вирішенні академічних питань. Але на рівні внутрішніх нормативних документів університети часто відтворюють норми законодавства, що діяло 10–20, а інколи і 40–50 років тому. Це стримує можливості для вчасного розв’язання проблем, творчого пошуку викладачів і студентів”.
“Однак, цю можливість університети використовують не повною мірою”, – каже Бахрушин.
“Університети використовують лише незначну частку тих можливостей, які надає цифровізація освітніх, управлінських та інших процесів”.
“Це створює певні складнощі через необхідність внесення змін до організації освітнього процесу. Водночас створює нові можливості, які дають змогу не лише підвищити якість освіти, але й більш ефективно використовувати наявні ресурси”, – вважає Володимир Бахрушин.
З цього погляду перспективна можливість поєднувати підготовку за “науковою” спеціальністю (математика, фізика, біологія,…) на бакалавраті й за педагогічною спеціальністю в магістратурі. Це може бути особливо актуально у випадках, коли кількість вступників на відповідні спеціальності є малою. Але така можливість потребує перерозподілу обсягів державного замовлення між “науковими” й педагогічними спеціальностями”.
“Це можуть бути науково-педагогічні працівники з досвідом роботи в закладах вищої освіти, інженери, фахівці з ІТ-галузі, сфери мистецтва тощо. На сьогодні Закони України “Про освіту” та “Про повну загальну середню освіту” надають таке право. Але застарілі підзаконні нормативні документи не сприяють його реалізації”, – зазначає Володимир Бахрушин.
На думку Сергія Колебошина, покращити якість педагогічної освіти можна через:
“Варто збільшувати кількість педагогічних практик і програм у класичних ВНЗ, щоби випускник такого вишу міг піти в школу без додаткових навчальних практик”.
“Молода людина не піде в слабку школу, що деградує, на 50 учнів, що б ми їй не пропонували. Це важке завдання”.
Лідія Хомич:
Ідеальним варіантом покращення якості педагогічної освіти, на думку Лідії Хомич, є реалізація ідей академіка Івана Зязюна, який говорив, що вчителя потрібно готувати як і актора – індивідуально, а також здійснювати спеціальний добір абітурієнтів на педагогічну професію.
Починати експертка радить уже зі старшої школи, зокрема з професійної орієнтації учнів, а також психологічного професійного добору учнівської молоді до закладів вищої педагогічної освіти.
“Співбесіди з абітурієнтом давали б змогу з’ясувати його особистісні характеристики: загальну культуру, світогляд, характер, знання і практичні навички в обраній спеціальності, а також орієнтацію у сфері педагогіки, мистецтва, спорту, техніки тощо. До уваги мають братися також культура мови й мовлення, дикція, комунікативні та організаторські вміння”.
Удосконалення професійної підготовки вчителя, на думку Лідії Хомич, має відбувається на трьох рівнях:
Також, на думку експертки, у професійній підготовці вчителя варто оптимізувати співвідношення теорії і практики, зокрема зменшити аудиторне навантаження на студентів. Окрім того, потрібно передбачити в освітніх програмах підготовки вчителя наскрізну педагогічну практику впродовж усього періоду навчання й запровадити педагогічне наставництво у вищий школі.
Ольга Головіна, спеціально для “Нової української школи”
Усі фото: автор – nejron, Depositphotos
Обговорення