Тварини, які рятують нас від війни. Перша добірка з фото та історіями читачів

Хтось гріє в укритті, хтось навчився облизувати ніс господареві, хтось хоче обійматися під час тривоги – так реагують тварини на війну.

Сайт “Нова українська школа” збирає фото улюбленців і з улюбленцями наших читачів, зроблені під час війни. Долучайтеся, якщо ще не зробили це, а ми публікуємо першу добірку фото та історій про те, як тварини заспокоюють своїх господарів під час війни, чим допомагають, як реагують на війну та чому бути з ними – так важливо в цей важкий час.

Читайте текст, заряджайтеся позитивом, і чекайте на наступні добірки з вашими фото.

20 ІСТОРІЙ (НЕ) ПРО ВІЙНУ

Кокос, 4 місяці, любить кусатися та будити лапками

Вікторія з Коломиї, Івано-Франківська область: Кокос приносить позитивні емоції й коли хтось із нас нервує, зразу сідає на шию, наче заспокійливий засіб. Під час війни наш котик навчився тішитися прогулянкам на вулиці, бо нині часто перебуває в приміщенні.

Оззі, 3,5 роки, “спокійний французик”

Романа з Косова, Івано-Франківська область: Оззі – своєрідний антистрес, він завжди поруч. Під час війни він навчився не реагувати на сирени та бігати в безпечне місце швидше за всіх.

Ліпа, 14 років, старенький, сліпий і майже повністю глухий песик, але відданий і люблячий

Оксана з Київщини: З 24 лютого Ліпа змінив свою звичку – спати окремо. Щоразу, коли діти спускалися в наше сховище, він лягав між ними, щоби вони мали змогу відволіктися, грався з ними, “цілував” та заспокоював. Він навчився бути більш терплячим і тепер більше часу проводить із нами, відволікаючи дітей від страшних звуків ззовні.

Рада, 1,5 роки, страшно балувана, але найкраща собачка

Олена з Дніпровщини: У нас дуже часто лунають сирени. Але село ще живе й дихає вільно. Тож я маю змогу зрідка гуляти зі своєю радістю узбережжям Дніпра. Це знімає напруження та дає змогу жити з надією на перемогу та повернення до спокійного життя в моєму селі, у моїй країні, у моїй душі.

Спершу Рада ховалася в буду від звуків сирени, але потім звикла, як і всі ми… Тепер під час прогулянок ми зустрічаємо багато бійців тероборони. Моя собака постійно нашорошується й заглядає в очі незнайомцям, наче хоче запобігти загрозі для мене. Моя охоронниця!

Бакс, 3,5 роки, любить смаколики, спати, гратися з іншими тваринками, обожнює, коли чухають за вушком

Аліна з Києва: Бакс завжди перебуває біля мене й заспокоює, коли дуже бомблять. Він начебто розуміє, як складно зараз.

Сьома, 4 роки, любить гратися та ніжитися на сонці

Марія з Києва: Сьома може полежати зі мною, якщо я погано почуваюся. Під час війни він не дуже змінився.

Нюша, 6 років, лагідна, чуйна, дуже розумна, розуміє багато слів, любить гратися з дітьми, має шерсть, наче з вати

Наталія з Києва: Нюша відчуває небезпеку раніше, ніж я. Вона відразу проситься на руки. Коли чує гучні звуки, язиком облизує мій ніс, наче дякуючи, що я її захистила. Вона дарує багато позитивних емоцій. Тепер, з війною, вона не любить залишатися сама. Коли я приходжу додому, вона лащиться, виляє хвостиком, неначе запитує: “Де ти так довго була? Я так сумувала без тебе!”.

Кузя, Сіма і Фрося, 1–2 роки, грайливі, за характером, ніжні

Марічка з Києва: У тварин зараз стрес від переїзду, вони стали більш усамітненими й агресивними. Але ж класно, що тварин завжди можна обійняти!

Каспер, 2 роки, ніжний, уважний, любить гратися та гуляти на вулиці

Тарас із Києва: Мої коти мене заспокоюють, коли я їх гладжу, а також коли граюся з ними. Коли я сплю, вони лягають на мене та гріють. Однак із війною Каспер став дещо відстороненим.

Ґрейсі, 7 років, бешкетна, весела, добра, хитренька

Вероніка з Міжгайців, що на Львівщині: Ґрейсі вже звикла ховатися разом із нами в укриття під час повітряних тривог.

Мона Ліза, 1 рік, дуже активна, особливо вночі, любить бігати в колесі та ховати в будиночку запаси. А коли її дістають із клітки, вона розправляє задні лапки, наче кажан

Артем із Сум: Я піклуюся про Моночку, як і в мирні часи: підтримую чистоту в клітці, вчасно годую, ділюся смаколиками. Це допомагає мені жити своїм звичайним життям. На жаль, коли ми вимушено переїжджали, Моночку довелося переселити в маленьку клітку. До цього вона жила в триповерховому будиночку з усіма вигодами. Сподіваюся, незабаром ми повернемося до своїх будинків, я – до свого, а Мона Ліза – до свого!

Альф, 3 роки

Балу, 14,5 років

Віка з Києва: Коли ми сідаємо їсти, Балу завжди жебракує, ходить під столом та скулить, мовляв, “я три дні не їв, дайте хоч шматочок”. Це відбувається, навіть коли він поїв п’ять хвилин тому. А коли ми приходимо з прогулянки, Альф завжди стрибає та вилизує обличчя. Коли хтось із них лежить на ліжку, можна покласти голову на них і заспокоїтись. Вони не змінилися під час війни, але були шоковані, коли їх везли з Києва до Чехії.

Фреді, 1 рік

Вероніка з Дніпра: Він допомагає пережити мені війну, бо завжди поруч.

Шаман, 10 місяців, лякливий, багато їсть

Ваня з Херсона: Він допомагає пережити мені війну, коли “мурчить” – так стає легше. Спочатку він лякався вибухів – та згодом звик.

Пушок, 3 роки, має одне блакитне око, а інше – коричневе

Анна із села Мостище, що на Київщині: Пушок завжди поруч. Ми навіть п’ємо водичку з однієї чашки. Під час війни він почав тихенько ходити та нявкати.

Собака Азура, 11 років, добра й ласкава, захисниця; кішка Нала, 1 рік, грайлива й непосидюча, мисливиця

Діана з Житомирщини: Вони обоє відволікають від тяжких думок. Під час війни собака навчилася на льоту хапати речі, а кішка – лазити по деревах.

Босик, 2 роки, розумник

Андрій із Києва: Босик любить грати з дітками у футбол, а мене це заспокоює. Під час війни він став кмітливішим.

Іджат, 7 років, полюбляє спати на сонечку

Кіра з Криму: Він постійно з нами, спить на руках, грається та розважає людей навколо. Під час війни він став більш ласкавий, постійно просив його погладити, коли ми їхали з країни.

Флаккі, 2 місяці, активний, життєрадісний, спритний, непосидючий, але найбільше вражає його любов до дітей

Анна з Рівного: Ми купили собаку за тиждень до війни. Його не можна було виносити, бо він маленький і ще не вміє правильно ходити в туалет. Під час повітряних тривог змушені були залишати його вдома – у бомбосховищі йому було б дуже холодно. Ми не мали до цього домашньої тварини, тому не знаємо, як чинити правильно. Після нашого повернення додому він нас радісно зустрічав: стрибав на руки, бігав по колу, активно виляючи маленьким хвостиком.

А коли в нашому місті почалися активні дії, то діти обіймали песика й хотіли його захистити. Саме він, маленький улюбленець, відволікав їх, через його активну грайливість діти забували про все: раділи, сміялися, стрибали, вчили перших трюків. Як приємно усвідомлювати, що маленьке створіння може врятувати від психологічних травм, депресій.

Тайсон, 2 роки, добрий і чутливий пес

Антоніна з Запоріжжя: Наш пес – член нашої родини. Коли ми були в укритті, він всю ніч пильно стежив за нашою молодшою донечкою та зігрівав її. Під час війни Тайсон став слухнянішим, пильніше стежить за дітьми, а під час сирен не відходить від дівчаток!

“Нова українська школа”

Титульне фото: Вікторія Топол