Відкрили школу за 24 дні: як працює заклад освіти у Варшаві та для чого там 3 психолога

Після виїзду з оточеного Чернігова до Варшави, колишня директорка школи Оксана Колесник отримала від польських колег пропозицію оперативно створити заклад освіти, аби українські діти змогли завершити навчальний рік за українською програмою, а випускники – отримати документи про освіту.

Від ідеї до відкриття Варшавської української школи минуло 24 дні. Уже 11 квітня 2022 року школа відкрила двері для 270 українських учнів, заклади освіти яких перебували в окупації чи були повністю знищені.

“Нова українська школа” поспілкувалася з Оксаною Колесник, директоркою Варшавсько-української школи, психологинею школи Наталією Карапатою, вчителькою англійської мови Аліною Удовіковою та девʼятикласником Денисом.

Про експрес-досвід відкриття української школи за кордоном, навчальні програми та щасливі моменти роботи закладу читайте в матеріалі.

ХТО ВЧИТЬСЯ І ХТО ВЧИТЬ

Учні цієї школи – діти з України, які приїхали в Польщу після 24 лютого. Більшість дітей із регіонів, які перебували чи досі тимчасово перебувають в окупації.

“Початкова ідея школи – дати можливість дітям, які постраждали від війни, закінчити навчальний рік. На старті Варшавська українська школа була короткотерміновим проєктом на 3 місяці, аби учні були переведені до наступного класу, а випускники отримали документи про освіту”, – говорить директорка.

Випуск 9-го та 11-го класів провели завдяки співпраці з Давидівською громадою Львівської області. Учнів зарахували до місцевих шкіл на екстернатну форму, а у Варшаві діти навчалися очно.

У червні команда провела набір на вільні місця в новому навчальному році. За місяць отримали 1 600 заявок. Обирали насамперед тих, хто втратив можливість навчатися в українській системі, каже Оксана. Діти ж, які вчилися в школі раніше й захотіли продовжити, отримали таку можливість.

“Кожен учень з України може продовжити навчання онлайн, якщо його / її школа та вчителі вціліли і перебувають на неокупованій території. Ми ж приймали тих дітей, у яких навіть навчатися онлайн у рідній школі вже немає можливості“, – коментує директорка.

Зараз у кожному з 11-ти класів вчаться по 24–27 дітей. Більше прийняти не можуть, бо обмежені розмірами приміщення.

Учителі – теж українці з різних міст: Київ, Чернігів, Херсон, Харків тощо. Усі вимушені були виїхати після 24 лютого. Директорка каже, що команду обирали передусім за професійними якостями: дивилися на досвід і проводили співбесіди.

Проте поки для команди педагогів не вирішеним лишається питання зарахування стажу.

“Ми вчимо дітей за українськими програмами. Наші діти будуть зараховані до Міжнародної української школи. За суттю, ми працюємо на рівні зі школами, що є в Україні. Ми зверталися до МОН із запитом зарахувати стаж учителям нашої школи, але поки це питання не вирішено. Більшість моїх колег планують повернутися в Україну і продовжити педагогічну роботу. Не хотілося б, щоби цей період випав”, – говорить директорка.

ІНТЕГРУЮТЬ У ПОЛЬСЬКИЙ СОЦІУМ ЧИ ТРИМАЮТЬ ЗВ’ЯЗОК З УКРАЇНОЮ?

“Ми працюємо, щоби наші діти повернулися в Україну без прогалин у знаннях за українською програмою”, – каже Оксана.

Школа навчає дітей за типовими програмами, затвердженими МОН. Єдине, що додали – польську мову та історію Польщі. У школі кажуть, що багатьом батькам немає куди повертатися, тому вони залишаться тут і соціалізація дітей дуже важлива.

Учень 9 класу Денис коментує: “Предмети польського складника ми вчимо як обов’язкові. І це добре, це сприяє моїй соціалізації тут. Я, наприклад, уже знайшов достатню кількість нових друзів-поляків, зокрема й завдяки цим урокам”.

11 квітня школа почала працювати за програмою лютого. Адміністрація розуміла, що хтось з учнів вчився довше у своїй школі в Україні і їм доведеться дещо повторювати, а в когось навчання обірвалося 23 лютого. Тому вирішили наздоганяти матеріал із лютого, щоб усі діти були в рівних умовах. Семестр закінчили 24 червня – так, аби встигнути наздогнати програму. Зараз діти не мають прогалин у знаннях та планово опановують навчальні програми свого рівня.

Про старт роботи у квітні згадує вчителька англійської мови Аліна: “Діти для вчителів нові, школа для них нова, тому ми чітко розуміли, що всім треба адаптуватися. Ми почали із завдань типу “намалюйте свою мрію, розкажіть про неї англійською, покидаймо м’ячик і розкажімо про себе”. Адаптаційний період був без домашніх завдань. Бо ми не знали, чи мають ці діти місце, де робити це домашнє завдання, чи є в них комп’ютер. Усі ж тоді швидко виїжджали, хто з чим. Зараз ми повернулися до традиційного академічного підходу, де в пріоритеті – знання”.

Вчителі кажуть, що найприємніше те, що, перебуваючи в безпеці, діти й батьки продовжують активно підтримувати Україну і ЗСУ: у школі постійно збирають теплі речі, проводять благодійні ярмарки для збору коштів.

Наразі заклад освіти підписує договір із Міжнародною українською школою та потребує партнерів для фінансової підтримки.

ДЛЯ ЧОГО ТРИ ПСИХОЛОГА НА 270 УЧНІВ

Окрім продовженння навчання, команда отримала ще одне завдання – психологічна підтримка дітей. У школі вчаться діти з Маріуполя, Ірпеня, Бучі та інших постраждалих від російської агресії регіонів, що мають різні ступені ПТСР. З 1 вересня в школі працюють три психологи, які проводять як групові, так і індивідуальні заняття.

Психологи школи кажуть, що діти, які приїхали одразу після вторгнення, уже адаптувалися. Водночас у кожного є друзі, рідні, тварини, які залишилися в Україні й за яких вони хвилюються. Тому майже у всіх учнів спострегіється підвищена тривожність.

“У кожної дитини є свій чутливий поріг: хтось може показувати переживання на публіку і прийти до психолога за допомогою, а хтось це вирішує на рівні групових занять у класі. А ще ми за системний підхід. Ми надаємо опікунам чи батькам рекомендації, як коректно реагувати на прояви тривожності в дітей. У кожної дитини має бути опора. І ми працюємо, щоби дитина її знайшла“, – коментує психологиня Наталія.

Під час тесту, де потрібно намалювати себе зараз і в майбутньому, діти зображують лише теперішнє. Та й на цих малюнках у них здебільшого немає опори – ніг. У майбутньому діти інколи малюють гроші. В окупації чи під час виїзду сім’ї дітей обкрадали, з них вимагали кошти. Тому в них склалася чітка асоціація: у критичних ситуаціях, щоби вижити, потрібні гроші.

Наталія додає, що діти поки не бачать свого майбутнього й кажуть: “Я не знаю, чи мені варто мріяти”.

МОВНЕ ПИТАННЯ

За словами директорки школи, запит на українську освіту в Польщі надзвичайно великий. Наприклад, у Варшаві працюють чотири українські школи і всі вони отримують значно більше заявок від учнів, ніж можуть прийняти дітей. Тому батьки, які хочуть, щоби їхні діти навчалися очно, обирають польські школи.

Питання, яке болить команді Варшавської Української школи – лобіювання вивчення української мови як іноземної в польських закладах освіти.

“Особливо діти зі східних регіонів України, які вчаться в польських школах, зараз узагалі не чують української. Цю мову не вивчають у школі. Опікуни чи батьки не спілкуються нею вдома. Тому ми порушуємо питання впровадження української як іноземної в польських школах на всіх семінарах та форумах”, – каже директорка.

Керівники польських шкіл, які чують про це, намагаються запровадити хоч б факультативний курс. Але Оксана впевнена, що це питання стоїть гостро й має вирішуватися на рівні урядів тих країн, де зараз вчаться українські діти.

Вікторія Коваль, “Нова українська школа”

Усі фото надані Варшавською українською школою

Публікація підготовлена за підтримки Представництва “Фонду Фрідріха Науманна за Свободу” в Україні. “Фонд Фрідріха Науманна за Свободу” – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи та гідності людини в усіх сферах суспільства. Детальніше за покликанням.