Десята й остання добірка з фото та історіями про тварин. Аби трішки відволіктися

Ми опублікували 9 добірок фотоісторій за цим, цим, цим, цим, цим, цим, цим, цим і цим посиланнями.

З відповідей читачів зрозуміло, що всі тваринки по-різному реагують на сирену, що сповіщає про повітряну тривогу, шум від літаків або обстріли. Однак усі вони стали відрадою й символом затишку для своїх господарів.

Тварини допомагають нам пережити війну — своїми кумедністю, ніжністю або просто присутністю.

Читайте останній текст із цієї серії, заряджайтеся позитивом, шукайте свої фото та історії, а також переглядайте попередні добірки.

ІСТОРІЇ ПРО ТВАРИН, ЩО РЯТУЮТЬ НАС ВІД ВІЙНИ

Міккі, 2,5 місяці, веселий

Анна з України: Цей пес був моєю мрією, яка нарешті здійснилася. Хай усі мрії у всіх здійснюються, навіть під час війни. Міккі навчився любити мене та слухатися. Під час війни ми часто граємося – і так відволікаємося.

Арчік, 2,5 роки, має дуже лагідний та поступливий характер

Марія Петрушко з Полтави: У складних ситуаціях я цілую та гладжу песика — так мені стає спокійніше.

Шиншила Черрі, 1,5 року, грайливий, спортивний, любить багато стрибати, бігати, пустувати, але може бути сердитим, якщо йому щось не подобається. Водночас мій улюбленець дуже любить мене, його симпатія проявляється в легенькому покусуванні

Вероніка з Полтави: Це — мій маленький антистрес, мені подобається тримати його на руках, адже його тепле та м’якеньке хутро дуже приємне на дотик. З початком війни мій Черрі дуже не злюбив спеціальну переноску, адже під час повітряних тривог я обов’язково беру його із собою в безпечне місце. Черрі навчився активно пручатись, коли треба посадити його в переноску.

Дейзі, 6 місяців, дуже активна та грайлива

Уляна та Єва із Зеленодольська, що на Дніпровщині: Дейзі допомагає нам пережити війну тим, що облизує нас, коли стає страшно.

Боніфацій, 5 років, дуже добрий, ручний, любить цілуватися та гратися

Маша Шемет із Харкова: Я сплю з ним і граюся. Це відволікає мене від поганих думок.

Місті, 1 рік, на перший погляд — чорна, а на світлі — коричнева, має шовковисту шерсть, не йде до рук, але любить, аби чухали животик

Вікторія з Київщини: Місті допомагає мені навіть тим, що не панікує й поводиться, як раніше. На щастя, вона не змінилася, але завжди перебуває з нами в кімнаті.

Джеллі, 2 роки, дуже добра та терпляча

Олена з Харкова: Їй також дуже складно. Я пам’ятаю, як ми їхали три дні до кордону і як їй хотілося побігати та погратися надворі, як завжди. Але ж ні. Тут увесь час звучало “не можна”, “не тягни”, “потерпи”. У якийсь момент вона дуже засумувала… Це було зрозуміло з її очей і поведінки. Я не могла цього допустити. Я зняла з неї проводок і ми пішли на поле з кульбабами, зробили віночок і трохи погралися.

Вона дуже змінилася, переїжджаючи з місця на місце і просто довіряючи нам. Якщо їдемо — так треба.

Рижик, 1 рік

Маша з Кропивницького: Він дуже любить спати біля мене, муркає — і так заспокоює мене.

Ася, 3 місяці, грайлива, рішуча, наполеглива, слухняна, винахідлива, допитлива та кмітлива

Єлизавета з Кропивницького: Ася допомагає пережити мені війну, бо часто просить мене погратися з нею. Під час гри вона веселить мене та підбадьорює. Улюблениця навчилася сидіти на руках під час тривоги, іноді навіть засинає.

Боня, 1 рік і 9 місяців, дуже грайлива та енергійна

Арсеній із Кропивницького: Боня дуже весела та розумна дівчинка, я з нею граюся, особливо вона любить м’ячик. Ми з нею ходимо на прогулянку й там вона знайомиться з іншими собаками, а я також знаходжу собі друзів. Так мені легше переживати війну. Під час повітряної тривоги Боня навчилася швидко бігати в укриття.

Гігантська равличка Чучундра, 2,5 роки, дуже спокійна, любить купатися

Алла з Києва: Наша равличка виїхала з нами за кордон і повернулася з нами додому. Коли ми нервувалися, дивилися на неї – й заспокоювалися. Під час війни вона почала проситися на ручки й навчилася показувати, що скучила.

Міша й Даша, 1 рік, ніжні, грайливі, турбуються одне про одного, підіймають настрій

Ніна з Броварів: Мандрувати полюбляли завжди. Не втратили довіру до людей. Разом із нами упевнено долають усі виклики долі. Не можна не усміхнутися, коли вони дарують тобі море позитиву і своє тепло. Під час війни вони подорослішали. А в очах – усе ті ж любов і довіра до людини.

Бім, 8 місяців, дуже грайливий та дружній, полюбляє швидко бігати та стрибає аж на метр у висоту

Артем і Макар Чекаєві з міста Вільнянськ, що на Запоріжжі: Ми зараз живемо з бабусею й дідусем, далеко від дому. Вдома в нас немає хатніх улюбленців. А тут є Бім! Бім зʼявився в нас недавно. Він дуже грайливий, бо ще маленький. Він полюбляє швидко бігати та дуже високо стрибає. Щовечора ми його вигулюємо надворі, полюбляємо з ним гратися.

Хоч Бім із нами живе недовго, але вже знає деякі команди. А також він дуже відважно охороняє наш дім, гавкає на будь-кого чужого, хто наблизитися до двору, попри маленькі розміри! Він дарує нам багато позитивних емоцій, що допомагає в ці складні для нас дні.

Сіма, 1 рік, дуже грайлива, вміє високо стрибати та грати в хованки

Гліб із міста Вільнянськ: Коли розпочалася війна, я перестав ходити до школи. Я дуже сумую за шкільними друзями, вчителями та за звичайними уроками. Моя кицька Сіма полюбляє залазити в мій шкільний портфель. Це має кумедний вигляд і заспокоює мене.

Алекс, 1,5 місяця, грайливий та добрий, особливо любить гратися з дітками, сумує, коли залишається сам

Діма з міста Вільнянськ: Алекс народився 20 березня, тож з’явився в нашій родині, коли вже тривала війна. Він дуже допомагає відволікатися від сумних думок, оскільки з його появою з’явилося більше обов’язків та справ. Тепер кожну вільну хвилину присвячуємо вихованню та іграм зі своїм новим другом… Ми перебуваємо у відносно безпечному місці, тож особливих змін у поведінці Алекса не помічали, але він лякається, коли вмикаються сирени повітряної тривоги.

Міля, 6 місяців, дуже гарна, з лілово-рожевим кольором шерсті, не така, як усі

Вадим Гармаш із міста Вільнянськ: Ми купили її ще до війни, її було 1,5 місяця, вага була 700 грамів. Вона мені допомагає під час війни, бо дуже грайлива та спритна. З нею мені весело. Міля – моя улюблена подруга.

Котик Персик (3 роки) і цуценя Ніка (2 місяці)

Тая з міста Вільнянськ: Мої хатні улюбленці дуже мене люблять. Коли я виходжу надвір, вони завжди зустрічають біля дверей. Біжать один поперед одного, щоб я взяла на руки кожного, погладила та приголубила. Оскільки мої улюбленці ще маленькі, вони, як і я, бояться гучних вибухів і сирен. Коли ми йдемо в укриття, завжди беремо їх із собою. Вони своїми любов’ю та лагідністю допомагають боротися зі страхом та не зважати на ті жахіття, які відбуваються навколо.

Грайлива кішка Леся (1 рік), вірний і сміливий пес Топік (8 років) і трішки боязкий Тімка (2 роки)

Катерина Іванова з міста Вільнянськ: Наші улюбленці завжди поряд. Ми ніколи з ними не розлучаємося. Під час тривоги Леся й Тімка – у нас на руках. Топік залишається в будці, бо не хоче з неї вилазити. Коли нам тяжко, наші коти – як заспокійливий засіб для нас. Під час війни наші котики стали більш тривожними, особливо Тімка.

Кнопочка, 5 місяців, добра та спокійна

Яніна з Дніпра: Я будую цікаві лабіринти для Кнопочки, вона їх проходить. А наприкінці на неї чекає сюрприз — смачний горішок. Так і відволікаємося. Іноді вона відчуває мій настрій та сама починає нервувати.

Марта

Валерія Шарова з Житомира: Коли ти обіймаєш пухнастика, він віддає тобі частинку енергії та в тебе покращується настрій. Зменшується ризик інфаркту або інсульту. Це чудові компаньйони. Деякі психологи радять частіше за ними спостерігати й наслідувати певні звички.

Зевс, 1 рік і 5 місяців, дуже доброзичливий, охоче грається з дітками

Костянтин із Київщини: Зевс допомагає мені пережити війну, бо охороняє наш будинок і родину. Під час війни він став дорослим і мужнім.

Мая, 10 років, має незалежний характер, вважає, що самостійно ухвалює рішення

Ренат із Дніпра: Мая – це не просто кицька, а член родини, найліпший друг, помічниця, розрада та підтримка в будь-якій ситуації чи справі. А ще вона – дивовижна лікарка, бо вміє зцілювати як душу, так і тіло. Коли комусь у нашій родині потрібна допомога, наша кицюня тут як тут: зіграє, зробить свій “фірмовий” котячий масаж під звуки мурчання, а інколи просто вислухає – і це так важливо та дієво, що хочеться мільйон разів сказати їй: “Дякую!”.

Особливо за те, що колись ця дивовижна кішка врятувала мені життя, бо, відчуваючи високу температуру, відразу почала своє лікування. Вона лежала на моєму чолі, чим привернула увагу матусі, яка встигла своєчасно надати допомогу.

Я прошу кожного з вас, хто зараз читає ці рядки, – обійміть своїх пухнастиків, які живуть із вами поруч, і подякуйте їм. Адже, я в цьому однозначно впевнений, кожному з них є за що бути вдячними.

“Нова українська школа”

Титульне фото: Олена з Харкова