Директорські лайфхаки: як повернути життя школі, яку хотіли закрити

Школа щастя, якої могло не бути. Якби не вчителі, директорка й батьки, які гуртом відстояли свій заклад, на місці 29-ї Миколаївської школи могла бути або поліклініка, або приватний виш.

Дев’ята розповідь із рекомендаціями, як зарадити проблемним ситуаціям, у яких опиняється школа, – від Лариси Грицюк, директорки Миколаївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №29.

Згодом історії 15-ти директорів зі всієї України про найпоширеніші проблеми в школах та їх вирішення складуть посібник від ГО “Смарт освіта”, який буде безплатно розповсюджуватися серед керівників закладів середньої освіти.

ПРО ШКОЛУ

Миколаївська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №29

Кількість учнів – 461

Стаж роботи директоркою – 17 років

Автономна бухгалтерія – планується її запровадження з 1 січня 2021 року

З ІСТОРІЇ ШКОЛИ

Цю школу збудували ще 1952 року. Сюди я йшла працювати спрямовано. На моїй вулиці працювали багато вчительок із цієї школи – інтелігентні, добрі, до них усі зверталися за порадами… Вони мені сказали: “Лора, ти не пожалкуєш, бо наша школа – це людяність, порядність, доброта й чесність”.

Коли я прийшла працювати вчителькою історії у 1983 році, у цій школі у дві зміни навчалися до 1600 учнів. Невдовзі поряд звели нову школу. А що таке нова школа? Це більші можливості, краще оснащення. Наша школа наче лишилася на узбіччі. У нас був дуже хороший колектив, але виникло відчуття, що школу хотіли закрити. Усе робилося так, щоби знищити її. Кількість дітей була такою мінімальною, що кожен учитель думав: “Чи буду працювати наступного року?”.

Були часи, коли до школи приходили, наче на “оглядини”, представники приватного вишу. Вони ходили коридорами й вирішували – де і що розмістять. Тоді довелося писати листи до місцевих депутатів із проханнями захистити нашу школу. Деякі батьки були радикально налаштовані – аж до оголошення голодування.

2003 року колектив школи обрав мене директоркою. Я думала, що не готова на той момент бути керівницею, не бачила себе в цій ролі. Хто я? Проста вчителька історії. Я вагалася. Але вчителі сказали: “Ти хочеш, щоби нашу школу закрили?”. Тоді сумніви довелося відкинути.

Завдання на той час у мене було – зберегти школу, дати їй поштовх для розвитку й вивести на новий рівень. У нас довго не було кабінетів інформатики, місця для групи подовженого дня, вчительської кімнати. Ми будь-яку площу раціонально використовуємо – підсобки, побутівки. У мене кабінет, який жартома називаємо комірчиною папи Карло.

Тепер учні, які давно закінчили школу, кажуть: “Дякуємо за те, що зберегли і примножили традиції нашої школи”.

Критична ситуація, яка склалася зі школою, допомогла всім зрозуміти, що потрібно робити, що не варто опускати руки. Потрібно було ввімкнути мозок і креатив. Добре, що нас на той час був хороший кістяк вчителів і дуже підтримали батьки.

ЛАЙФХАК 1. ЯК НАЛАГОДИТИ ЗВ’ЯЗОК ІЗ ДІТЬМИ

Кожній людині потрібне добре слово – вчителям, працівникам школи, дітям, батькам. Усе життя повинне триматися на доброті й повазі одне до одного.

На 1 поверсі нашої школи написано: “Ми школа щастя”.

У нас є шкільний автобус, який нам оплачує управління освіти. Вранці я їду з дітьми в автобусі й часто спілкуюся з ними. І в нас є іграшка – рожева мавпочка. Через неї я розпитую в дітей – про їхній настрій, самопочуття, що цікавого відбулося в житті, що таке щастя в їхньому розумінні. І поки ми їдемо ці 15 хвилин, ми встигаємо про це поговорити. Діти дуже люблять цю мавпочку. Вона всім, хто заходять в автобус, дає лапку. Завдяки мавпочці відкриваються не тільки молодші, а й старші учні.

Діти знають, що до директорки можна прийти з будь-чим, бо вона – така ж людина, як вони. У неї теж буває поганий настрій чи може щось боліти. Але вона завжди вислухає й підтримає. Коли я бачу, що дитину щось турбує, завжди запропоную свою підтримку.

Наша школа була першою серед 32-х учасниць проєкту “Демократична школа” (його мета – налагодити демократичні управлінські практики в школі, – ред.). Нас підкупили ті демократичні стосунки, які давав цей проєкт. Ще моя бабуся говорила: “Ніколи не кричи на дітей. Це стосується і власних, і чужих дітей. Ти повинна з ними говорити, як із рівними – чути їх”.

Мене часто в радянські часи викликали на партійні збори, ставили перед усіма і говорили: “Що ви за класний керівник, у вас діти бігають на перерві”. А я відповідала: “А що вони мають робити? Це ж діти”.

Коли стала директоркою, я сказала: “Діти, бігайте!”. У нас перерви всі на свіжому повітрі, грає колонка у дворі – хто хоче, танцює.

ЛАЙФХАК 2. ЯК СТАТИ ІНІЦІАТИВНИМ

Одного разу приходить моя заступниця зі словами: “Підпишіть мою заявку на участь у конкурсі”. Я підписую і бажаю їй успіху, а вона каже: “А в якому конкурсі ви брали участь як директор?”.

Коли я це почула, то задумалась: і справді, як я можу щось вимагати від інших, якщо сама не беру участі в жодному конкурсі, якщо не розвиваюсь? Мене тоді весь час не було в школі, оскільки потрібно було займатися господарськими справами, які забирали багато часу. Але ті слова колеги стали поштовхом для розвитку. Того року я взяла участь у 5-ти конкурсах і у всіх перемогла.

Я довела їй і насамперед собі, що я можу це робити.

Писати перші проєктні заявки було страшно. Заважали страх і невпевненість у своїх силах. Однак одна моя колега порадила: “Чим ти гірша? Починай”. Важливо, щоби поряд були люди, на яких ти можеш рівнятися.

Так вийшло, що у нашій школі працюють лише активні вчителі. Ті, хто не розділяли наші погляди, – йшли працювати в інші школи. А коли приходять молоді вчителі, то вони тягнуться за старшими колегами.

Наша школа зажила іншим життям, коли ми почали брати участь у різних проєктах. Перші проєкти, у які ми зайшли паралельно – Демократична школа й EdCamp.

Ми фанати руху відповідального вчительства (так себе позиціонує EdCamp, – ред.). Наша школа єдина в Україні, яка 5 років поспіль проводить EdCamp’и (невеликі конференції, які завдяки неформальності мають назви (не)конференцій, – ред.).

Зараз ми беремо участь у литовському проєкті з інтегрального лідерства. Ми шукали себе, ми знали, що рухаємося у правильному напрямку, але до кінця не розуміли, що ми робимо. Коли ми потрапили до Катерини Ясько (з ГС “Міжнародний інститут інтегального розвитку”, – ред.) і почули індійську директорку, яка працює в ОАЕ в приватній школі, і вона розповіла про школу щастя, ми зрозуміли, що ми про це.

ЛАЙФХАК 3. ЯК ВЛАСНИМИ ІДЕЯМИ Й РУКАМИ СТВОРЮВАТИ ОСВІТНЄ СЕРЕДОВИЩЕ

Більше активностей на вулиці

У нас мало дітей хворіють, оскільки ми багато часу проводимо на вулиці. Коли тепло, проводимо уроки на свіжому повітрі. Поблизу школи є парк, де є джерела води. Там учителі часто проводять уроки з природознавства, географії, уроки праці.

На території школи є зелений клас. Цей майданчик ми облаштували в межах проєкту “Демократична школа”. Для цього оголосили конкурс на дизайнерську ідею. До облаштування долучилися всі – учні, батьки, вчителі. Батьки з палетів зробили лавочки, посадили довкола багато квітів, зробили альпійські гірки.

Також є багато тренажерів біля школи, де діти можуть самостійно займатися на перервах. Школярі також запропонували й запросили активістів з workout. Вони розповіли, як правильно займатись, показали, як вони це роблять, що це важливо – підтримувати здоровий спосіб життя.

Також ми брали участь у проєктах громадського бюджету й від місцевого глиноземного заводу виграли велостоянку. Це була ініціатива дітей. Вони самі малювали ескізи.

Брати участь у проєктах громадського бюджету непросто. Буває, що сидиш із телефоном в руках від ранку до ночі, телефонуєш усім – учням, колишнім випускникам, батькам дітей (щоби проголосували, – ред.). Однак результат того вартий. Через громадський бюджет ми, окрім велопарковки, виграли оснащення в тренажерну залу.

Діти ходять туди за спеціальними ваучерами – це не обов’язково хороша оцінка. Це може бути будь-яка хороша справа чи досягнення. Кому давати ваучери, вирішують спільно вчителі й учнівське самоврядування. Зазвичай наприкінці чверті вирішують, хто був активний і проявив себе у проєктах, житті школи, спортивних змаганнях, облаштуванні освітнього простору тощо.

Оцінка – не головне

У школі налаштовані не на оцінку, а на те, щоби дитина була реалізована, пристосована до життя, щоби знайшла справу свого життя. Вища освіта – це не самоціль. Головне – знайти свій шлях, те – чим би ви займалися залюбки. І хочеться, щоби діти бачили весь спектр можливостей. Для цього запрошуємо до школи батьків, які розповідають про свої професії, як вони досягали успіху, а також випускників, які діляться своїм досвідом і на прикладі свого життя мотивують дітей.

Цікавинки для шкільного простору

Я всім даю можливість проявляти ініціативу. Усі три поверхи школи мають своє обличчя й наповнення. Облаштування й декор часто ми підглядаємо, коли беремо участь у різних проєктах.

Кожна інтерактивна зона у нас про щось говорить. Наприклад, є Лава дружби на третьому поверсі. Там є подушки, плед. Якщо ти хочеш знайти собі друга, ти сідаєш на ту лаву і всі бачать, що ти шукаєш собі товариша. Вона майже ніколи не стоїть порожня.

Також у нас було дерево дружби – усі, хто хотіли засвідчити свою дружбу, обвішували те дерево стрічечками з іменами.

Наші шкільні коридори постійно в русі. Тут життя, як у вулику. Так було, звісно, до карантину. Зараз на перервах більше намагаємося проводити часу на вулиці.

Ми завжди оригінально проводимо 1 вересня. Організовуємо велопробіги, фарбовані свята, дискотеки й залучаємо спонсорів до нагородження учасників. Діти пам’ятають це упродовж усього року.

ЛАЙФХАК 5. ЯК ПРОСИТИ ПРО ДОПОМОГУ

У мене велике коло спілкування з депутатським корпусом. Ми всі люди. Якщо з людиною будеш говорити відкрито, щиро і з повагою, то й до тебе так само будуть ставитися.

Я постійно звертаюся по допомогу, відкрито говорю, які в нас проблеми. Більша частина того, що є в школі, – мультимедійне забезпечення в кожному класі, пластикові вікна, плитка на підлозі, технічне оснащення в кабінетах – це допомога депутатів. Вони також підтримують хороші починання молоді.

Коли ми брали участь у проєкті “Молодь дебатує”, я звернулася до одного депутата з тим, що дітям потрібні призи – флешки, павербенки. Інший депутат за перемогу в конкурсі фільмів організував солодкий стіл для дітей.

Я запрошую депутатів на звіти перед громадськістю, щоби вони бачили, на що витрачені кошти.

Батьки теж активні, бо вдалося зібрати ініціативну групу, а за нею всі потягнулися. Мої батьки кажуть, що їм легко в школі. “Тому що ми відкрито комунікуємо”, – кажуть.

Кожен клас за дизайном відрізняється – зірочки, веселка… Батьки й учні показують мені, що придумали, а я тільки затверджую.

Був проєкт “Теплий дім”. Робітники не встигли вчасно завершити ремонтні роботи до початку навчального року. Ми провели таку акцію – Допоможи сам собі. Під час осінніх канікул всі разом (учні, вчителі, батьки) фарбували всю школу – коридори, спортивну залу, сходи.

Читайте попередні тексти із серії:

1. Директорські лайфхаки: контракти з дітьми про хорошу поведінку та алгоритм вирішення конфліктів у школі
2. Директорські лайфхаки: як оновити колектив, випрацювати спільні правила для школи й покращити простір
3. Зібрати актив школи і вчити дітей не конфліктувати. Як львівська директорка розв’язує проблеми
4. Директорські лайфхаки: співпраця з підприємцями й сортування сміття
5. Директорські лайфхаки: де брати гроші на зміни і що робити, якщо з вчителем не по дорозі
6. Директорські лайфхаки: як старші вчителі навчаються у молодших, співпраця з батьками та лавка примирення
7. Про багатокультурність і ротацію вчителів та учнів. Як київська директорка розв’язує проблеми
8. Не про владу, а відповідальність. Як київський директор вирішує проблеми

Ольга Головіна, “Нова українська школа”

Усі фото надала Лариса Грицюк

Публікація підготовлена за підтримки Представництва “Фонду Фрідріха Науманна за Свободу” в Україні. Фонд Фрідріха Науманна за Свободу – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи та гідності людини в усіх сферах суспільства. Детальніше за посиланням.