Лесятест: 15 запитань на те, як добре ви знаєте Лесю Українку

Правда така: Леся Українка в 5 років навчилася писати взагалі, у 9 – написала перший вірш. Тоді як першу драму – у 25.

Домашню початкову освіту здобували всі діти в родині Косачів. Це була принципова позиція мами, Олени Пчілки. Вона навчала дітей сама й запрошувала приватних учителів, бо не хотіла віддавати їх до російськомовної школи в Російській імперії, де мешкала сім’я. Лариса Косач навчалася зі старшим на 2 роки братом Михайлом. Хлопчик пішов до гімназії у 5 клас. А в Лесі виникли проблеми зі здоров’ям, тому її залишили вдома “на певний час”. Але сталося так, що вона ніколи в жодному навчальному закладі не навчалася.

Протягом життя Леся Українка оволоділа в різній мірі 11 іноземними мовами: латина, грецька, німецька, французька, італійська, англійська, польська, болгарська, грузинська, іспанська, шведська, а також українська й російська. Коли ж почала займатися творчою діяльністю, то наголошувала, що прозові твори в перекладах можна читати, а віршовані важливо читати мовою оригіналу. Адже в перекладі втрачається мелодика вірша і його смислове наповнення.

Перші збірки надруковані у Львові, тобто за кордоном. Адже тоді Львів належав до Австро-Угорщини. В Російській імперії було неможливо надрукувати твори українською. Тож свої збірки Леся Українка змогла побачити лише за рік. Їх збирали з окремих сторінок, які надсилали в різних конвертах або перевозили в таємних кишенях чи валізах із подвійним дном.

Леся Українка була дуже відповідальна й розуміла, як багато коштів витрачає на неї родина і як усі піклуються про неї. Тому віддячувала, навчаючи братів і сестер різних наук, аби батькам не треба було платити приватним учителям. Окрім Лесі, у Косачів було 5 дітей, менших від Лесі – четверо. До точних наук у неї схильності не було, а в гуманітарній сфері вона розкошувала.

Леся Українка чудово грала на фортепіано і вчила цьому молодших сестер. Адже в той час усі панянки мали опанувати який-небудь музичний інструмент. Згодом її сестра Оксана навчалася в консерваторії (м. Льєж, Бельгія), а подруга Наталка Вишенська-Гроздова – у Київському музичному училищі. Вони були дуже вдячні Лесі за уроки музики.

Вона дуже любила дітей, але через хворобу не зважувалася мати своїх, аби не передати в спадок тяжку недугу. З листів письменниці розуміємо, що вона з теплом ставилася до свого племінника Михайлика Кривинюка, сина сестри Ольги, і саме для нього вишила сорочечку, що досі зберігається в однойменному музеї. Лариса казала, що подарунок, зроблений власноруч, – найцінніший, бо зберігає частинку душі.

Леся Українка з дитячих років мала мрію – вишити батькові сорочку. На один із днів народження їй подарували нитки й гольничка, і в 9 років вона здійснила свою мрію. Також вона з подругою Маргаритою Комаровою вишили рушник на могилу Тараса Шевченка. Він зберігається в Національному музеї Шевченка. Є й фото, на якому вишивальниці тримають на колінах цей рушник, а поруч із ними стоїть Михайло Косач.

Перший заробіток Леся Українка отримала, коли їй було 29. Вона почала друкувати свої літературознавчі огляди про новітні на той час процеси у світовій літературі в петербурзькому журналі “Жизнь”. Звичайно, російською мовою. Мала мету ознайомити сучасників із процесами, що відбувалися у світі літератури, а також відчути, хоч якоюсь мірою, свою фінансову незалежність.

На той час псевдонім був дуже промовистим, бо містив назву країни, звідки походить письменник. Такий різновид псевдоніму називається “геонім”. Але самостійної країни України тоді не існувало, її територію називали Малоросією. Обираючи такий псевдонім, юна письменниця зробила свідомий вибір служити Україні й розвитку її культури.

У листі до Ольги Кобилянської Леся Українка писала, що в житті вона більша оптимістка, ніж у літературі. І часто говорила про те, що їй краще пишеться, “коли на душі йде дощ”. А потім зауважувала: “Але він же не щодня йде”. Дослідниця Лариса Мірошниченко свого часу аналізувала рукописи Лесі Українки і простежила, як письменниця працювала над тим, аби зробити твір більш оптимістичним. Вона підбирала необхідні слова, заміняла вислови, видаляла строфи.

Климент Квітка був останньою надією Лесі бути щасливою. І саме тому вона з ним поєднала своє життя. Спочатку бачила тільки те, що він її обожнює. З часом у листі Ользі Кобилянській зізналася, що не може без нього жити. Климент Квітка був однодумцем Лесі Українки. Вони обоє любили музику. Він, як і Леся, мріяв бути професійним піаністом. Окрім усього, вони обоє захоплювалися фольклором.

Сучасники писали, що Леся здавалася високою завдяки довгим сукням. Насправді вона була середнього зросту, завжди худа. За кілька місяців до смерті з санаторію в Єгипті писала, що важить 47 кг. Завжди була засмагла. Тоді вже була методика так званого світлолікування. Мовляв, під впливом ультрафіолету руйнуються бактерії туберкульозу. Через те Леся завжди засмагала на сонці й у селі Колодяжному на веранді мала солярій із піском на даху.

Лесю Українку ховали в повній тиші: жодних промов, слів пошани, поваги, вдячності. Це – через поліційну заборону. Перед тим, як у 1912 році помер Микола Лисенко, у Києві були маніфестації. Після цього заборонили проголошувати промови, співати, навіть “Вічная пам’ять”, нести квіти. Тому, коли рухалася жалібна процесія, були вози, на які люди мали поскладати квіти, щоби не нести в руках.

Труну на Байкове кладовище заносили на своїх плечах жінки. Це зафіксовано на фото. Є дослідження науковців про давню традицію українського народу, що жінок, особливо найбільш видатних, на своїх плечах в останню путь проводжають жінки. Знаємо навіть імена перших жінок на фото: поетеса Олена Журлива й перша виконавиця ролі Мавки Наталка Дорошенко.