Напишіть нам

Всі теми

М’які навички, робототехніка та освіта без кордонів: цікавинки з EdCamp’ів у Селищі, Олександрії та Горішніх Плавнях

У травні розпочалася хвиля регіональних (не)конференцій EdCamp Ukraine. Освітяни у великих містах та маленьких селах проводять події для обміну досвідом між учительством.

“Нова українська школа” продовжує серію публікацій про 15 магістральних (не)конференцій з усіх куточків України. У цьому матеріалі читайте про цікавинки та корисності з подій в Олександрії (Кіровоградська область), Селищі (Вінницька область) та Горішніх Плавнях (Полтавська область).

Як і раніше, кожна подія мала власну тему, однак їх об’єднала особлива сесія від команди EdCamp Ukraine – двогодинна тренінг-інтеракція про те, як учительству натренувати стійкість та розвинути її в учнях та ученицях. Про поради від команди EdCamp Ukraine ми розповідали в першому матеріалі серії.

Читайте також: Майбутнє реформи НУШ, День гідності й EdCamp для радості. Підсумки онлайн-толоки

Регіональна (не)конференція EdCamp у Селищі. Фото: Facebook-сторінка Шкільна родина селищанська

КОМПАС УЧИТЕЛЬСТВА В СЕЕН

Програма соціально-емоційного та етичного навчання має чотири ключові навчальні траєкторії. Вони окреслюють шляхи вивчення, критичного оцінювання та засвоєння різноманітних тем і навичок.

Перша траєкторія – критичне мислення. Тут воно пов’язане із заохоченням дітей висувати власні аргументи, брати активну участь у міркуванні, вивчати процес через пошук правильних запитань, обговорення, діалоги, а не орієнтуватися на готові рішення.

“Це допомагає розвиватися, докладніше та глибше розуміти матеріал. Наприклад, ми з дітьми розглядали ситуацію: двоє дітей під час гри почули, як гавкає собака. Одна дитина очима шукає собаку, хоче з нею погратися, а інша, яка в дитинстві злякалася тварини, – біжить до під’їзду ховатися.

Одну й ту саму ситуацію діти сприймають по-різному. І також ми запитували, чи траплялися в дітей випадки, коли вони лякалися собаки. Потім обговорювали, як можна вийти з тієї чи іншої ситуації”, – зазначив начальник відділу освіти, молоді та спорту Новопразької селищної ради Кіровоградської області Олександр Даценко.

Олександр Даценко

Наступна траєкторія – рефлективні практики. Це активності, під час яких учнівство спрямовує увагу на свої внутрішні переживання. Учні й учениці намагаються пропустити навчальний матеріал крізь себе за допомогою уваги, споглядання та рефлективних спостережень.

“Діти дослухаються до відчуттів, як вони впливають на тіло, звертають увагу на дихання. Наприклад, коли ми п’ємо воду, можемо по-різному її сприймати: хтось відчуває холод, а хтось – тепло”, – розповів спікер.

Третя – науковий погляд. Оскільки соціально-емоційне навчання розглядає етичний розвиток через виховання емоційної грамотності, важливо, щоби діти та вчительство мали наукове підґрунтя для розуміння емоцій та інших тем програми. Для вивчення матеріалів стають у пригоді теми з біології, психології та нейробіології (як емоції пов’язані з корою головного мозку тощо).

“​​Такий спосіб пізнання пов’язаний із загальноприйнятим науковим розумінням нас самих та світу, у якому ми живемо. Наприклад, якщо десь в Африці висадили дерева, щоби Сахара не збільшувалася, то це колосальний внесок для всього світу. Або ж коли відбувається Всесвітній день водних ресурсів, ми також причетні, бо ми громадяни і громадянки світу. Така етична складова”, – додав Олександр Даценко.

Кінцева траєкторія – активне навчання: йдеться про стратегії та методи, які передбачають активну участь школярства в засвоєнні матеріалу. Це може бути колективне навчання (групові проєкти, обговорення, спільні ігри), творче вираження через музику, письменництво, проєкти громадського залучення та екологічне навчання (наприклад, висадження дерев).

ГЛОБАЛІЗАЦІЯ СВІТУ ТА НАВЧАННЯ ЗА КОРДОНОМ

Регіональна (не)конференція в Олександрії ґрунтувалася на темі освіти без кордонів. Світ глобалізується, і школярство потрібно готувати до його мультикультурності, виховувати толерантне ставлення до інших. Особливо в невеликих містечках, де діти можуть не бачити іноземців, людей інших рас, віросповідань. Такої думки дотримується регіональна директорка міжнародної кампанії “ATLAS Освіта за кордоном” Яна Бініджі.

“Ми звикли думати, що з України багато людей виїжджають за кордон. Але й до нас немало приїжджають. Ми входимо в топ-15 країн за імміграцією”, – додала спікерка.

Фото з Facebook-сторінки Яни Бініджі

Варіанти заходів для пізнання світу

1. Уроки з експериментами з подальшим обговоренням теми

Наприклад, в американських школах першачкам розповідають про різноманіття на прикладі курячих яєць із різною за забарвленням шкаралупою: спочатку дивляться на них ззовні, а далі – показують, що всередині вони однакові.

“Так ведуть до того, що всі люди внутрішньо однакові, хоча зовнішньо мають різний вигляд”, – розповідає Яна Бініджі.

2. Виховання через творчість та інтернаціональні свята

Можна організувати день японської культури: провести чайну церемонію, послухати з дітьми традиційні пісні або обговорити каліграфію.

3. Залучення іноземних вчителів/-ьок, волонтерок/-ів (зокрема – іноземних студентів і студенток якогось закладу вищої освіти на онлайн чи офлайн-зустріч із класом).

“Крім того, можна зв’язатися з посольствами Великобританії або Сполучених Штатів: вони завжди йдуть назустріч і можуть за можливості делегувати освітян, які проведуть безплатну лекцію на волонтерських засадах”, – радить експертка.

4. Соціальні роботи: відвідувати притулки для тварин, геріатричні пансіонати. Такі заходи сприяють толерантному ставленню до інших, зазначає експертка.

5. Табори на канікулах та поїздки за кордон. Є багато мовних таборів (зокрема й за кордоном), де діти, окрім вивчення іноземної мови, знайомляться з представницями/-ками інших країн.

6. Ще одна можливість – навчання за обміном. Є як платні, так і безплатні програми (на останні можуть потрапити діти, які дуже добре вчаться – є конкурс). Наприклад, за програмою культурного обміну FLEX від Державного департаменту США. Для України щороку виділяється приблизно 60 місць на річне навчання в американських державних школах.

Якщо дитина хоче здобути вищу освіту за кордоном, варто взяти до уваги такі аспекти:

1. Визначення професійної орієнтації. Якщо дитина ще не вирішила, ким хоче стати в майбутньому, вона може пройти спеціальне тестування (зокрема, його проводять сертифіковане вчительство або психологи в деяких школах). Програма тестування допоможе зрозуміти, який напрям найбільше цікавий дитині або в якому вона може досягти найбільших успіхів. Таке професійне орієнтування можна проводити з 9 класу.

2. Вивчення іноземної мови.

“Звісно, не всім легко одразу визначитися, до якої країни їхати. Однак тут певну роль ще має бюджет, який родина планує витратити на навчання. Є окремий блок англомовних країн, у яких навчання досить недешеве – від 10 тисяч доларів на рік. Якщо одразу орієнтуватися на безплатне навчання, таку можливість надають для іноземних студентів/-ок Німеччина та Чехія. Тобто в такому випадку потрібно вчити німецьку або чеську мови”, – пояснює Яна Бініджі.

Ще одна можливість – програма підготовчого року.

“Зараз азійський ринок поступово пробирається у всі сфери, зокрема в освіту. Якщо, наприклад, хоча б на початковому рівні вивчати тут китайську, а далі поїхати на підготовчу програму, це порівняно не дуже дорого. Річна підготовча програма з проживанням у гуртожитку та харчуванням у Китаї обійдеться приблизно в три тисячі доларів. І далі можна вивчати китайську – це приблизно до 500 доларів на рік, тобто, так само, як і контракт в Україні”, – наводить приклад спікерка.

3. Середній бал та участь в олімпіадах. Приймальні комісії закладів вищої освіти першочергово звертають увагу на академічну успішність дитини в будь-якій країні. Бажано, щоби середній бал абітурієнта/-ки був не менше 9 балів.

“Якщо дитина бере участь в олімпіадах, варто збирати сертифікати. Перемоги на міському рівні або ж призові місця на регіональному чи районному рівнях теж беруть до уваги. Вони допоможуть пройти конкурс на безплатні програми або отримати стипендію”, – радить регіональна директорка компанії.

4. Волонтерська діяльність. Наприклад, в американських та канадських школах учні й учениці 11–12 класів мають 60 годин соціальних робіт на 2 роки: відвідують будинки для немовлят, дитячі будинки, допомагають людям похилого віку тощо. Потім отримують сертифікат, який також надають під час вступу.

“Наприклад, американські університети дуже люблять, коли люди займаються волонтерською діяльністю. Якщо так у них освіта платна, то дитина, яка має високий середній бал і хороший рівень англійської, ще й бере участь у волонтерській діяльності, може отримати велику знижку на навчання й навіть потрапити на безплатні програми”, – розповідає Яна Бініджі.

Хоча в українській освіті цей аспект ще не розвинений, учнівство може самостійно звертатися до благодійних організацій та пропонувати їм допомогу. Також можна волонтерити на інтернаціональних соціально-культурних заходах. Організації можуть надати документ, який можна буде прикріпити до заявки на вступ.

“Наприклад, ми супроводжували абітурієнтів, які вступали з подякою від “Червоного хреста”. Ще була дівчина, яка брала участь в організації фестивалю американської культури: допомагала розміщувати гостей, готувала танці. Їй так само видали сертифікат із подякою за волонтерську діяльність”, – пригадує спікерка.

РОБОТОТЕХНІКА В ШКОЛІ: КРОКИ ДО ЗАПРОВАДЖЕННЯ

На (не)конференцію EdCamp Ukraine в Горішніх Плавнях координатор програм ОРТ у НВК “ОРТ-Сімха” Анатолій Василюк привіз із собою колекцію роботів для занять з учнівством. Він також поділився порадами, про що варто подбати перед упровадженням робототехніки в школі. Починати варто з визначення вчительки або вчителя, які це викладатимуть.

Анатолій Василюк

“Набагато краще, коли є зацікавлене вчительство, ніж коли є тільки бажання директора/-ки. Також (керівництву – ред.) варто розуміти, викладач із якого предмета це буде: вчитель/-ка інформатики потягне ковдру на себе, надаючи перевагу моделям для програмування, вчитель/-ка фізики – у конструювання, інженерію, а вчитель/-ка з трудового навчання – у мейкерство”, – пояснює спікер.

По-друге, вчительство має визначитися, яку категорію учнів хочуть залучити до робототехніки.

Наступний крок – обрати форму навчання: урок чи гурток.

“Якщо дитина щось не встигає за один урок – це погано. Тому, наприклад, з розширеним програмуванням краще обирати гуртки, на яких можна трохи затриматися, перенести завдання на інший раз і таке інше”.

Також формат залежить від наявності навчальних годин. У школах із поглибленим вивченням якогось предмета, де директор/-ка готові віддати додаткові навчальні години на робототехніку, можна обрати й урок. Вагому роль ще відіграє наявність навчальної програми та кількість робототехнічних комплектів. Якщо школа не має фінансування для купівлі великої кількості комплектів, експерт радить віддати перевагу гуртку.

“Для гуртка можна купити чотири роботи. Для уроку на клас із 28 дітей – мінімум сім”, – каже Анатолій Василюк.

Якщо обирається формат уроку, треба додатково подумати, на якому предметі його викладати (інформатика чи технологія) і як оцінювати.

Наступний крок – вибрати напрям та концепт навчання дітей основ робототехніки: half models (учнівство вивчає різноманітні механізми та конструкції робота, збираючи тільки його частини), free model (лише творче конструювання роботів без інструкцій), one model (робота тільки з однією моделлю робота протягом усього курсу навчання) тощо.

“Варто визначитися: вчитель/-ка хочуть викладати виключно програмування, займатися мейкерством, збіркою моделей на базі конструкторів або конструювати з учнівством щось нетипове”, – пояснює експерт.

Також необхідно подумати про бажаний робототехнічний комплекс і перевірити, чи перекладена до нього документація та чи є методичні матеріали для уроків. Обов’язково треба подбати про підготовку освітян до робототехніки, до основ програмування, конструювання, до роботи з конкретним рішенням. А ще підготувати кабінет для роботи з роботами (наприклад, зробити бортики на столах, аби роботи не падали, та окреслити поле, де роботи могли б їздити по лініях).

“Якщо заклад не має коштів на роботів, можна залучити інвесторів. Шляхів, звідки можна знайти гроші, багато. Перше – використати платформу Спільнокошт, на якій пояснити, навіщо вам потрібні кошти. Але не орієнтуйтеся на найдорожчі моделі, беріть щось просте, на яке треба десь 20 тисяч гривень. Люди потрохи надсилатимуть гроші, до процесу долучаються навіть батьки. Багато з них розуміють, що дітям треба давати більше, тому можна домовитися з ними щодо придбання роботів”, – наводить приклади спікер.

ЩО ТАКЕ ЦИФРОВИЙ СТОРІТЕЛІНГ ТА НАВІЩО ВМІТИ РОЗПОВІДАТИ ІСТОРІЇ

Як подавати матеріал онлайн, які завдання краще пропонувати учням та як розвивати в них креативність в онлайн режимі – з початком пандемії ці запитання стали актуальними для вчительства.

“Хочу пригадати слова Далай-лами про те, що світ наразі потребує миротворців, цілителів, оповідачів. Хто ж як не вчителі й учительки є тими оповідачами, з якими дитина проводить багато часу в школі. Від того, наскільки ми добре можемо подавати матеріал і наскільки добре навчимо дітей його подавати, багато що залежить”, – зазначив директор Центру професійного розвитку педагогічних працівників Вінницької міської ради Владислав Качур.

Владислав Качур на регіональній (не)конференції EdCamp у Селищі

Він додав: емоції, поєднані з навчання, є найпотужнішим мотиватором для учнівства. Сторітелінг – це мистецтво створювати захопливі розповіді та передавати з їхньою допомогою необхідну інформацію з метою впливу на емоційну, мотиваційну й когнітивну сфери слухача. В освітньому процесі може використовуватися пасивний та активний різновиди сторітелінгу.

“Часто ми помічаємо, що на уроках учителька чи вчитель презентують учнівству навчальний матеріал у формі яскравої історії, тобто освітяни є ініціаторами. І дуже мало є активного сторітелінгу, коли діти самостійно створюють та розповідають свої історії відповідно до навчальних стилів”, – констатував Владислав Качур.

Цифровий сторітелінг відрізняється від простого застосуванням різних технологій: текстів, відео, аудіо, інтерактивності. Серед різновидів цифрового сторітелінгу виділяють особисті та історичні оповіді, історії, що призначені для інформування або інструктажу глядача щодо певної концепції чи практики.

“Аналіз досліджень свідчить, що за 72 години людина пам’ятає в середньому лише 10% почутого. Якщо додати візуальну складову, то цей показник зростає до 65%”, – підкреслив спікер.

Крім того, навчання стає кращим, якщо воно пов’язане з реаліями життя.

Як створюються історії?

Перший етап сторітелінгу – переживання (учнівство опрацьовує завдання).

Другий – відображення (діти обмінюються враженнями між собою). Після того, як учні й учениці поділилися досвідом, вони починають його узагальнювати: що вдалося, а що – ні, що потрібно змінити. Після внесення змін використовуємо поновлену модель. І так заново.

“Тобто це цикл, який допомагає ефективно залучати учнівство в освітній процес”, – підсумував спікер.

Вісім кроків до дивовижної цифрової історії:

  • Розпочати з головної ідеї.
  • Дослідити питання, можна створити ментальні карти того, що хочеться висловити.
  • Написати скрипт або сценарій з огляду на спосіб візуалізації інформації.
  • Зробити сторіборд (розкадрування на відповідні сцени).
  • Зібрати зображення, аудіо, відео для візуалізації.
  • Змонтувати зібраний матеріал.
  • Поділитися історією.
  • Рефлексія та зворотний зв’язок від учительства (конструктивний фідбек).

Анна М’ясникова, спеціально для “Нової української школи”

Фото надали Олександр Даценко, Анна М’ясникова, Вероніка Бородаєвська

Дякуємо партнерам хвилі — Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні, Heinrich Boll Foundation, Бюро Київ — Україна (Heinrich-Böll-Stiftung), компанії EdPro (EdPro.ua), видавництву “Ранок” (Корпорація “Ранок”), громадській організації “Смарт Освіта” (ГО “Смарт Освіта”), порталу “Нова українська школа” (Нова Українська Школа), видавничій групі “Шкільний світ” (Шкільний світ), медіагрупі “Накипіло” (Накипело), краудфандинговій платформі “Спільнокошт”.

Ці матеріали створено за підтримки Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні. Думка, відображена в цих матеріалах, може не збігатися з офіційною позицією уряду США.

Матеріали за темою

Обговорення