Напишіть нам

Всі теми

Психологічне благополуччя дітей і підлітків – що варто й не варто робити школам

Як ми влаштовані, як реагуємо на різні ситуації, чому часто нам важко впоратися з емоціями. Особливо, якщо йдеться про роботу в школі, навчання дітей і спілкування.

“Нова українська школа” поговорила з психологами і психотерапевтами про особливості психологічного розвитку дітей різного віку.

Читайте в статті про таке:

  • чому потрібно знати про психічне здоров’я;
  • які особливості вікової психології молодших школярів і підлітків варто враховувати вчителям для ефективного навчання, комунікації, розвитку, запобігання конфліктів;
  • цифрові технології і емоції дітей;
  • що має робити шкільний психолог;
  • майндфулнес у школах;
  • поради вчителям.

Дивіться також:Ресурсна скриня” від Світлани Ройз та Смарт освіти: матеріали для посилення стресостійкості дітей

ЧОМУ ВАЖЛИВО ЗНАТИ, ЯК ПРАЦЮЄ ДИТЯЧА ПСИХІКА

Кандидатка психологічних наук, доцентка Мар’яна Єсип каже, що психологічне благополуччя і психічне здоров’я дітей – одна з найактуальніших і популяризованих тем, які висвітлюють у науковій літературі за кордоном.

“Коли дитина перебуває в стані благополуччя, то якість навчання в рази збільшується. Підтвердження цьому можна знайти в дослідженнях щодо мозкової діяльності. У стані спокою мозок дитини може якісніше опрацьовувати набагато більше інформації і опановувати її, аніж у стані стресу.

Якщо ми хочемо не просто допомогти дітям на короткотермінову перспективу навчитися чогось, а справді дати шанс застосовувати ці знання, осмислювати навички й уміння в майбутньому, то забезпечення благополучних умов мало би бути підґрунтям для побудови освітнього простору”.

За її словами, учителі, які мають базові знання у сфері психічного здоров’я, можуть вчасно виявляти, зауважувати труднощі і скеровувати дітей до спеціаліста наступної ланки – шкільного психолога чи далі до дитячого психотерапевта.

“Тоді спеціаліст за потреби надає фахову допомогу. А вчитель допомагає і підтримує в реалізації цих цілей, маючи доказовий інструментарій”, – каже Мар’яна Єсип.

Психологиня і психотерапевтка Ольга Іваненко каже, що обізнаність учителів в особливостях психологічного розвитку дітей знімають у багатьох випадках хвилювання, зменшують фобії, унеможливлюють появу стигм і кліше, покращують успішність у навчанні.

“Коли в дитини є фобія чи соціальна тривога, то знижується когнітивна активність мозку. Коли дитина хвилюється, то не буде думати про слова вірша, а буде відчувати свої симптоми – у горлі сухо, хочеться часто ковтати, кліпати очима, на книжці лишаються мокрі відбитки пальців.

У такому випадку вчителю варто знайти інший спосіб, як дитина розповіла б вірш. Не треба, щоб учителі робили терапію, але бажано, щоби розуміли, що відбувається з дитиною”.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МОЛОДШИХ ДІТЕЙ

У початковій школі вчителю важливо налагодити комунікацію в класі між дітьми.

“У молодших класах учитель навчає дітей мовою гри, враховуючи ігрову мотивацію своїх учнів. Не менш важливо допомогти дитині структурувати навчальний процес, навчитися організовувати свою роботу в школі й вдома”, – каже психологиня і психотерапевтка Інна Жмайло.

Учитель і батьки в молодшій школі є тими дорослими, які допомагають дитині навчитися вчитися – організовувати свій простір, пильнувати за виконанням домашнього завдання, складати портфель, планувати час. Проте поступово варто передавати повноваження дитині, привчаючи її до самостійності.

“Особливість контактування батьків і дитини в молодшому шкільному віці – вчасно помітити, що вона вже дещо може робити самостійно. Або настав час вчити дитину виконувати певні домашні справи й мати обов’язки”, – каже Інна.

Молодша школа – це час запитань або “чомучок”, коли в дитини є імпульс пізнавати все навкруги. Але часто дорослі дають дитині готові відповіді або сценарії, унеможливлюючи власний вибір і бажання експериментувати.

“Варто дати розігнатися пізнавальній активності, щоби дитина могла її здійснити в сюжетно-рольовій грі з іграшками, зрозуміти, хто такі вчителі, яка це школа, які мають бути стосунки. Важливо навчати через гру”.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПІДЛІТКІВ

Підлітковий вік іноді називають затяжною кризою. Емоційний фон підлітків стає нерівним і нестабільним. Підліток змушений постійно пристосовуватися до фізичних і фізіологічниї змін у його організмі. Різко зростає цікавість до своєї зовнішності, формується новий образ фізичного “Я”.

У підлітковому віці поширені труднощі у сфері психічного здоров’я, депресивні та тривожні розлади.

Тривожність старшокласників Інна Жмайло пояснює страхом перед майбутім і невизначеністю.

“З одного боку, школярі щасливі, що нарешті закінчують школу і для них відкриваються нові можливості. Однак тривога наростає – інколи дитина перестає їсти, спати. Приходить відчуття змін, які наближаються і які неминучі, коли закінчується один етап, де все звично – режим, колектив, оточення. Підліток усвідомлює, що перед ним є свобода вибору. Але це може давати тривогу – я хочу сам вибирати, але це страшно”.

Розуміння й усвідомлення неминучості змін допомагає і вчителям, і батькам. Тому психологи радять “відпускати” школяра, давати можливість самостійно планувати й робити вибір.

“Тенденція сьогодні ще більше підкреслює, що дитина має вміти вибирати – яку секцію чи гурток відвідувати, як орієнтуватися в океані інформації”.

За словами Інна Жмайло, підлітки сьогодні відчувають шалений тиск із боку цифрових технологій, тривожність через складну епідеміологічну ситуацію.

“Чимало запитань підлітки ставлять про сенс життя. Їх також турбує екологія й гендерні питання – хто я. Більш широкий вибір в інформаційному полі провокує на те, що підлітки ставлять собі серйозні запитання – ким я буду, який сенс буде в моїй професії”.

Тому часто в підлітків виникає стан пригніченості, розгубленості, невизначеності страху перед майбутнім.

“Інколи, щоби про це не думати, вони вибирають комп’ютерні ігри, спілкування в соцмережах. А це той внутрішній діалог, який має переживати кожен. Ми спочатку думаємо, міркуємо, уявляємо, мріємо, а тоді бачимо, проєктуємо”.

ЦИФРОВІ ТЕХНОЛОГІЇ І ЕМОЦІЇ ДІТЕЙ

Цифрові технології впливають пришвидшують інтелектуальний розвиток дітей, каже Ольга Іваненко.

“Однак, розвиток емоційної і соціальної сфер, на жаль, страждають. Замість того, щоби бавитися, спілкуватися – ділитися, вибачатися, просити дозволу, – діти грають у комп’ютерні ігри або дивляться мультики. І тоді втрачаються навички, яких можна навчитися лише через живе спілкування, взаємодію”.

Навіть якщо дивитися спеціальні навчальні відео чи відвідувати тренінги – це не дасть потрібного ефекту. Емоційного інтелекту діти не здобудуть, граючи в комп’ютерну гру чи дивлячись мультфільми. Емоції треба відчувати, обговорювати з кимось, називати їх: “Я це відчував / відчувала ось так”.

Ольга розповідає про випадок із її практики. Першокласниця прийшла зі своєю хрещеною. Дитина розповіла, що її цькують однокласники.

“Вона все в деталях розповіла – як її тягла попід руки в туалет, а вона тікала, потім впала, розбила лоба. Я питаю: “Що ти відчувала? Можливо, тобі було страшно?”. А вона каже: “Я жодних емоцій не відчувала, я просто думала, що вони погані”. Тобто дитина намагалася знайти пояснення дій, не звертаючи увагу на свій стан. Вона дуже розумна і кмітлива, і вже має стратегію, як буде говорити з однокласниками. Але емоційно вона некомпетентна, нічого не знає про емоції”.

Одна з найпростіших речей, які можуть робити й дорослі, і діти, – називати емоції: “Яку зараз емоцію ти відчуваєш?”. Учителю треба більше говорити з дітьми про емоції – про їхній стан, але й не забувати власний.

“Це не так важко. Коли вчитель помічає, що хтось сумний, запитати – що сталося, чи можемо чимось допомогти. Це не будуть робити діти з дітьми. Спочатку вони мають узяти з когось приклад.

Дорослі теж мають право називати свої емоції. Наприклад, сказати: “Знаєте, діти, я зараз така сердита на вас, що ви так поводитеся”. Це нормально. Це не означає, що я погана, бо злюсь. Я маю право відчувати злість. Це наші реакції на певні ситуації”.

Інна Жмайло каже, що часто комп’ютерна гра заміняє сюжетно-рольову гру.

Це небезпечно. У своїй фантазії дитина не розвиває сюжет, а використовує готовий. Комп’ютерна гра суттєво обмежує фантазію й пізнавальну діяльність. Часто діти не вміють гратися. Приходять до мене шестирічки, бачать іграшки, але заявляють: “Я вже дорослий, навіщо мені іграшки?”. І тоді я вчу гратися”.

Цифрові технології впливають на зміну типу мислення дітей. Якщо раніше було більше часу на осмислення, занурення, то зараз часто інформацію доводиться опановувати швидко, фрагментарно, поверхнево.

“Міркування, спілкування, стосунки – усе прискорюється. Їх стає багато, але вони поверхневі. І формується відповідний тип мислення – багато енергії мозку йде на те, щоби вибрати з великої кількості інформації важливе. А прожити емоційно подію, фільм, книжку часто часу не вистачає”.

Психологічне благополуччя дітей і підлітків – що варто й не варто робити школам

Фото: автор – Valerii_Honcharuk, Depositphotos

ЯКІ ЗАВДАННЯ ШКІЛЬНОГО ПСИХОЛОГА

Великою перемогою вже є той факт, що в школі є психолог, кажуть експертки.

“У психолога має бути кабінет. Добре, коли посаду психолога людина обіймає тривалий час. Діти можуть звикнути, що кабінет психолога, наприклад, розміщений на 2 поверсі й там є людина, до якої можна звернутися і з якою можна поговорити”, – каже Інна Жмайло.

Шкільний психолог не може робити корекцію і допомогти в глибинній проблемі, тому що це шкільна територія. Але він може радити, скеровувати.

Також Інна радить психологу на початку навчального року про себе заявити батькам – провести збори чи тренінг.

Ольга Іваненко зазначає, що бажано, аби психологів у школі було більше, хоча би 3–4 фахівці (проте згідно зі шатними нормативами, у школі не може бути більше 1 психолога; водночас зараз школи не забезпечені психологами навіть у передбаченій кількості, – ред.).

“Шкільним психологам важко. Я б радила психологу в школі більше говорити з дітьми. Тестувати – це добре, але важливо, щоби було живе спілкування, щоби дітей чули”.

Україні важливо зробити акцент на компетентнісному навчанні для шкільних психологів, тому що сучасна наука швидко розвивається і треба йти в ногу з часом, каже Мар’яна Єсип.

 “У Львові завдяки навчальним програмам, шкільні психологи мають більше простору бути обізнаними про те, які є поширені розлади в дітей і підлітків, що вони, як фахівці, можуть зробити. Цю модель ми би бачили як добрий зразок, який можна поширювати на всю Україну”.

На сьогодні в Україні в спеціалізованих центрах, які працюють у сфері турботи про психічне здоров’я дітей і родини, можна ознайомитися з матеріалами про найпопулярніші труднощі, які можуть виникати в освітньому просторі.

ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД І МАЙНДФУЛНЕС

У багатьох школах Європи та США, крім шкільного психолога, є фахівець у сфері психічного здоров’я. Він має компетентності створювати мережу психологів, налагоджувати співпрацю, відчувати й реагувати на труднощі, які є в школі, пропонувати дитячому і шкільному психологу алгоритм, як разом вирішити конфлікт, чи спрямовувати дитину до інших спеціалістів.

“За кордоном про це дуже турбуються. Популярна серед учителів книжка Голді Хоун “Всебічний розвиток дитини за 10 хвилин в день”. У ній ідеться про те, як навчитися впоратися зі стресом, негативними почуттями, бути уважним і акуратним, співчувати і співпереживати іншим. Також я б радила книгжки Деніела Сігела “Секрети мозку” і “Досить істерик”, – каже Ольга Іваненко.

У багатьох школах Англії, за словами Ольги, під час навчання застосовують аромати. Коли вчителі пояснюють складні теми, то поширюють спеціальний аромат у класі. Потім під час контрольної діти знову відчувають його й легше згадують вивчений матеріал.

Чимало шкіл за кордоном практикують на перервах заняття з майндфулнесу. Це формує доброзичливе ставлення до себе й інших.

“Це корисні практики, які впливають на якість життя. Люди вчаться вирівнювати свої емоції, бачать життя кольоровішим. Лобна кора, яка відповідає за контроль емоцій, набуває іншої структури. Завдяки практикам майндфулнес ми вчимося краще регулювати свої емоційні налаштування – сум, страх, злість, радість”.

Дітям подобаються такі практики, каже Ольга: робити котика (потягуватися, вгинаючи й вигинаючи спинку), бурульку (завмирати й розморожуватися), дмухати на пір’їнку. Останнє – ефективний метод, аби заспокоїтися в цей момент.

“Якщо робити ці практики впродовж кількох тижнів, то мозок натренується й буде легше себе заспокоювати, опановувати – чи тоді, коли розізлився або злякався, чи коли попереду серйозна контрольна й дитина починає хвилюватися”.

Ці речі прості у виконанні й підходять для різного віку, каже Ольга.

“Підліткам подобаються звукові практики: бити в бубни, до прикладу. Добре, щоби це було в школах. Ці заняття можна називати як завгодно – майндфулнес, медитація, уроки щастя”.

ПОРАДИ ВЧИТЕЛЯМ

  • Бути обізнаним у сфері психічного здоров’я. Обізнаність дає якість життя, і тоді легше плекати психологічне благополуччя й мати ресурси.
  • Якщо є раптові зміни в поведінці дитини, то вчитель мусить мати так званий емоційний термометр. Учителям варто бути чутливими до змін у поведінці дітей.
  • Цікавитися іншими сферами життя. Коли вчитель розвивається сам, діти братимуть приклад. Позиція вчителя “Я хочу розвиватися” підтягує дітей і стимулює їх до розвитку.
  • Частіше бути учнем – відвідувати тренінги, семінари, повчитися в інших. Учитель, який обирає шлях “Я завжди вчуся”, легше розуміє учнів.
  • Щоби бути в контакті з учнями, треба орієнтуватися в сучасних тенденціях. Учителю варто бути обізнаним, що таке соціальні мережі й чому діти так багато часу там проводять.
  • Бути доброзичливим до дітей. Немає таких курсів, які цього навчать. Але діти дуже відгукуються на доброту, коли вчитель приймає їх різними.
  • Цікавитися дітьми, мати більше живого спілкування. Прості речі, які стосуються не академічних знань, а людського ставлення, запам’ятовуються дітьми найкраще.
  • Проявляти турботу – зайвий раз обійняти, зачепити розмовою, моргнути, пожартувати, похвалити, спитати, як минули вихідні.

Ольга Головіна, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – lisafx, Depositphotos

Матеріали за темою

Обговорення