Як мотивувати дітей навчатися. Лайфхаки для вчителів і батьків

Навіщо ходити до школи? Чому тривожаться батьки? Свобода і відповідальність – як діти навчаються в такій системі координат? Освіта майбутнього – якою вона буде? Відповіді на ці та інші освітні запитання, виховання і розвитку шукали лектори і учасники міжнародної конференції IDEC-EUDEC 2019. Журналістка “Нової української школи” пропонує кілька їхнії лайфхаків.

НАВІЩО ХОДИТИ ДО ШКОЛИ. ДІМА ЗІЦЕР

“Як можна говорити про дітей без дітей?”

Діма Зіцер, педагог, дописувач онлайн-видань, ведучий на радіо, голова альтернативної школи “Апельсин” (Росія), пропонує до будь-яких зустрічей, на яких обговорюють питання освіти, залучати дітей.

Про цікавість до навчання

Я питаю в дітей, що їм цікаво. Або ж пропоную їм те, про що вони через відсутність досвіду можуть не знати.

Те, що діти будуть читати літературу не з навчальної програми, жодним чином не вплине на підсумковий іспит з літератури. Якщо вони вміють швидко читати, думати і аналізувати, ніхто не завадить їм за два тижні пройти весь обов’язковий курс і скласти, зрештою, іспит успішно.

Як з’являється інтерес до навчання

Спочатку потрібно створити атмосферу: колір стін, розташування меблів, деталі інтер’єру, запах, світло, музика… На новому місці атмосфера призначена для того, щоб мене відпустило, щоб мені стало безпечно. Коли людина відчуває себе безпечно, тоді вона буде робити те, що їй цікаво.

Найцікавіша тема для кожного – “я”. Для учня – це моє все що завгодно. Моя математика, моя література. Усе те, де вмикається особистий інтерес – дослідити себе і світ.

Стадія особистого інтересу вчителя в тому, що він готовий ділитися і взаємодіяти з учнем. А головне запитання, яке повинен собі ставити кожен учитель, – навіщо.

Далі має відбутися розкриття і привласнення знань – найбільш творча стадія. Коли дитина приміряє нові знання на себе. І, скажімо, не “зайшов” учневі Пушкін, але це теж сприйняття. Сприйняття його, а не наше. Сприйняття того, що Пушкін – не його улюблений поет, але “дякую, вчителю, що ти його показав і відкрив мені”.

Ми не повинні робити так, щоб діти полюбили наш предмет. Ми повинні зробити так, щоб дитина могла отримані знання перевіряти, щоб вона розуміла: це лише один з інструментів взаємодії. Щоб дитина не запитувала “навіщо мені історія?”, чи “навіщо мені фізика?”. Далі вона розбереться сама.

Мені може стати цікаво лише тоді, коли я зрозумію, як це стосується мене, мого життя, моїх попередніх знань, моїх фантазій…

Навіщо школа

Мені здається, що в сьогоднішній системі координат у школу немає чого ходити. Це з одного боку. З іншого – відповідь на це кожен дає собі сам. Моя особиста відповідь – у школу можна ходити, тому що там може бути прикольно. Ми ходимо туди, де нам добре.

Добре мені там, де я щось розумію про себе і про інших. Значить, школа має зробити так, щоб людині було добре і щоб вона могла відповісти на це запитання – навіщо ходить до школи.

Про батьківську тривогу за дітей

Коли ви сильно злитеся на дитину за те, що та пізно повернулася додому, вчасно не зробила те, що її просили… будь-що, подивіться на себе у дзеркало. І намагайтеся згадувати цей вираз обличчя щоразу, коли хочете на когось накричати. Тримати розслабленим і усміхненим обличчя – можна натренувати.

Відлуння IDEC – лайфхаки від лекторів

“Головне запитання, яке повинен собі ставити кожен учитель, – навіщо”. Фото: автор – ArturVerkhovetskiy, Depositphotos

Коли ви злитеся, ви не дихаєте. Це привіт з нашого минулого. Організм спрацьовує таким чином: коли мені погано, мене немає. Що робити? Вдихнути.

І коли вам страшно за майбутнє дитини, чи навіть за її теперішнє, перевірте, чи ви дихаєте. Просто вдихніть спокійно. У цей момент ви займаєтесь собою. Нам, батькам, потрібно виходити з виховної парадигми.

СВОБОДА І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ. ГЕНРІ РЕДХЕД

Генрі Редхед – віце-директор легендарної демократичної школи Summerhill, онук її засновника (Велика Британія). Школу 1921 року заснував Александр Сазерленд Нілл. Головна ідея в тому, що школа повинна підлаштовуватись під дитину, а не навпаки. Зараз у ній навчаються 75 дітей віком від 5-ти до 17-ти років.

Принципи школи Summerhill:

Свобода

Свободі не так легко слідувати і довіряти, адже не так просто давати дітям можливість вибирати. Свобода дає величезний інструмент у вихованні та навчанні, тому що ми покладаємося на природне дитинство. А в своєму природному стані діти – найкращі учні. Якщо ви дасте дітям свободу, то вони природно і мимоволі з’ясують багато речей про себе. У нашій школі в дітей абсолютна свобода. Вони можуть робити, що захочуть – ризикувати, одягати що заманеться, весь час гратися…

Свобода немає ліцензії. Але водночас свобода означає відповідальність. Бути вільним не означає робити що завгодно, домінуючи над людьми. Я вільний робити, що захочу, але я не можу зазіхати на чиюсь свободу, засмучувати когось.

Рівність

Ми враховуємо цей принцип, коли встановлюємо правила, коли ухвалюємо рішення. У кожного у школі рівні голоси – чи то директора, чи то 6-річного учня. Це важливо для створення креативного навчального простору.

Емоційна рівність теж необхідна. Ми довіряємо своїм емоціям і почуттям. Ми щирі у проявах різних емоцій. Головне – щоб ви були чесними з собою. І це має проявлятися в будь-якій ситуації.

Зустрічі-обговорення

Коли хтось порушив чиїсь права чи образив, ви не можете стояти осторонь. Конфлікт потрібно вирішувати.

У нашій школі ми проводимо зазвичай три зустрічі на тиждень. Вони тривають всього годину. Упродовж цих зустрічей ми встановлюємо правила і вирішуємо конфлікти.

Зараз у нашій школі 450 законів. Це вже не свобода зовсім, скажете ви. Але їх встановлюють усі. Діти отримують відчуття і усвідомлення справедливості. Вони самі ініціюють правила. Ми не говоримо про персоналії, ми говоримо про вчинки. “Ми тебе любимо, але те, що ти зробив, – неприйнятно”.

Ігри

У нашій школі діти багато і всюди граються. Важливо віддати дитинство дітям. Ми видалили з нашої школи очікування батьків про те, що насправді краще для їхніх дітей.

НАВІЩО ДЯКУВАТИ І КАЗАТИ “ТАК”. ІРЕНА ПРАНСКЕВІЧЮТЕ

Ірена Пранскевічюте – консультантка, лекторка, фасилітаторка (Литва).

Вправи для налагодження роботи у групах\класах

Запропонуйте дітям написати на листочках “Я проявляю свої найкращі якості (хоробрий, творчий, говорю правду, вмію любити тощо), коли інші зі мною…”. Наприклад, “я можу розповідати дуже смішні історії, коли інші мене слухають”.

На другому листку попросіть написати “Я проявляю свої найгірші якості (закриваюсь, обурююсь, стаю агресивним), коли інші…” (мене не слухають, дратують, перебивають, тощо).

Ці листочки можна розвішувати на стіні, щоб усі бачили відкрито кожного. Можна зібрати спільні для класу тригери і мотиватори, які спрацьовують для проявів поганого і хорошого.

Ще одна вправа – дякувати одне одному. Можна щодня після уроків просити дітей витягувати папірці з іменами однокласників і дякувати їм за навіть невеличкі дрібниці.

Це важливо для прийняття одне одного, для розуміння, що всі різні, і ми можемо бути і хорошими, і не дуже.

Вчені довели, що діти за своє дитинство чують слово “ні” в десятки разів більше, ніж “так”. Тому пропоную таку вправу: у групах по двоє один одному каже “так” з різною інтонацією. А інший дихає. Той, хто говорить “так”, повинен помічати, як інший дихає. Через хвилину зміна – “так” говорить той, хто слухав.

Про оцінювання у школі

Важливо, коли діти лише приходять до школи, припинити оцінювати. Я кажу не про оцінку, а про оцінювання: “добре-погано, правильно-неправильно”. У кожній школі є внутрішній еталон учня, і тому починається порівнювання.

Будь-яке оцінювання містить у собі механізм сорому – я недостатньо кмітливий, швидкий, старанний… І це запам’ятовується всередині на рівні “я поганий”. Створюється внутрішнє коло – небезпечно вчитися. Адже якщо я йду до школи, то постійно доводжу собі, що я неуспішний, поганий, недостатньо старанний.

Внутрішній сором можна подолати. Я запитую в дітей: “Які помилки ви зробили, що у школі було поганого? Я вам буду давати призи, якщо ви зробите 100 помилок і принесете в щоденнику три двійки”.

Діти розуміють, що це гра, маніпуляція. Але їм стає смішно, і вони вже не роблять з помилок секрету. А згодом починають розуміти, що помилки – це подарунки, оскільки в них ще є над чим попрацювати, що дослідити, куди рухатися. І тоді поволі виникає бажання виправити помилки, але без драматизму.

Делегування відповідальності за ситуацію

Якщо якийсь конфлікт у класі, потрібно делегувати відповідальність учням. Цікавитись: “Що ти робив у цей момент?”.

Коли під час уроку хтось не слухає і заважає іншим, вчитель, замість зауважень збурювачу спокою, може звернутися до класу із запитанням: “А вам так добре, комфортно, нічого не заважає? – Заважає. – То чому ви нічого не робите?”. Тоді між дітьми запускаються процеси саморегуляції і самоорганізації.

Іронія над правилами

Коли дитина вдома кричить, скандалить, намагайтесь у цей момент з усмішкою сказати: “Як я радію, що ти кричиш”. Це здається безглуздим. Але спробуйте сказати це і додати: “Можна я з тобою покричу разом?”. Діти розуміють, що це гра.

Відлуння IDEC – лайфхаки від лекторів

“Дуже важливо, коли діти лише приходять до школи, припинити оцінювати”. Фото: автор – AllaSerebrina, Depositphotos

Нам іноді потрібно іронічно ставитися до правил, посміятися над ними, щоб діти бачили, що правила – це не найважливіше. Найголовніше, коли йдеться про правила, – домовитися і зрозуміти з дітьми, чому нам це важливо. І кожен у класі має сказати, чому для нього саме це правило важливе.

Про важливість авторитету вчителя для підлітків

Часто в підлітковому віці діти не хочуть ходити у школу через невідповідність вчителя і його прояву авторитету.

Є чотири стилі прояву авторитету, і вчителю варто чесно відповісти, який він:

  1. Коли всередині я відчуваю себе великим – вірю в себе, поважаю себе, ціную і, відповідно, проявляю себе зовні, це називається “зарозумілість, зверхність”.
  2. Якщо я всередині відчуваю себе маленьким, але стараюсь показати себе значимим, демонструю ніби свій авторитет, але всередині боюсь, не розумію, що я тут роблю, не відчуваю себе безпечно навіть з дітьми, це називається “barker” – той, хто гавкає, верескун.
  3. Коли всередині я відчуваю себе маленьким і це проявляю зовні, це називається “дружок”. Ти ніби на одній хвилі з дітьми, але вони не ставляться до тебе серйозно.
  4. Коли я всередині великий, але проявляю маленького, я дружелюбний, але існує певна відстань, моє слово має вагу, але до мене легко підійти, я не показую своїм поглядом, що я вище, але в мені є стержень і чіткі правила, це називається “харизматичний авторитет”.

Ольга Головіна, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – AlexLipa, Depositphotos

Підписуйтесь на наші Facebook та Viber

Матеріали за темою

Обговорення