Напишіть нам

Всі теми

Українські школярі за кордоном: дві школи, дві програми чи здоровий глузд

Гонорар за цей текст перераховано Leleka Foundation для комплектації тактичних медичних рюкзаків для ЗСУ. Ви також можете підтримати фонд – деталі за цим посиланням.

Понад пів мільйона українських дітей розпочали навчання за кордоном через війну. Але їхні сім’ї планують повернутися в Україну. І батьки переймаються, що робити з відставанням дітей “за українською програмою”. Чи варто боятися й чого саме?

Почнімо з арифметики. За даними МОН, станом на початок серпня за кордоном перебували 641 тисяча українських дітей шкільного віку. 506 тисяч українських дітей 1 вересня розпочали навчальний рік у школах Євросоюзу. Остання цифра не враховує дітей, які розпочнуть навчання у Великій Британії, США, Канаді, інших країнах, що не входять у ЄС.

Водночас, за даними того ж Міносвіти, у 2022–2023 навчальному році в Україні поменшало учнів на 300 тисяч проти попереднього року (з 4 млн 200 тис. до 3 млн 900 тис.) і, за інформацією замміністра Вітренка, насамперед через демографічні причини.

В Україні справді й до війни прогнозувалося зменшення кількості учнів через низьку народжуваність у 2015–2017 роках. Але й без цього прості арифметичні дії з цифрами з минулого абзацу відкривають таку картину: сотні тисяч дітей, які, за офіційними даними, перебувають у країнах, де відвідування шкіл є обов’язковим і контрольованим, не забирали документи з українських шкіл. Більшість українських біженців планують повернутися в Україну, і батьки щиро хвилюються, як діти потім зможуть навчатися в українській школі й чи “не відстануть за українською програмою”.

“Сьогодні ми пішли в 1 клас у Польщі, а в українській школі паралельно підемо в другий. А що робити?”, – пише мама дитини з важким ДЦП.

“Буду тягнути дві програми. А що робити?”, – пише мама двох дітей, яка не раз описувала у ФБ складнощі в навчанні свого сина, дитини з особливими освітніми потребами.

З одного боку, я розумію наміри мам дати дітям найкраще, і серед іншого – освіту, а з іншого – хочу рішуче стати на захист дітей.

Уявіть, що ви попрацювали повний робочий день у середовищі з іноземною мовою, прийшли додому, де ще маєте роботу (домашні завдання), але там вас чекає ще одна повноцінна робота – дбайливо контрольована мамою українська онлайн-школа. Уявили? Хочете мені розповісти, як ви колись працювали на двох роботах і залишилися в живих, тому нехай і ваші діти терплять?

Відкрию секрет – діти виживали навіть у концтаборах під час Другої світової війни. Але це зовсім не означає, що треба штучно влаштовувати випробування на виживання власним дітям. Чи працювали б ви на двох роботах, якби зарплата на одній давала можливість жити так, як вам хотілося?

ЧОГО БОЯТЬСЯ БАТЬКИ

Отже. Насамперед розберімося, що є вашою метою. Чи може бути самостійною мета “не відстати за українською програмою”? На мою думку – не може. Стати успішною людиною, відбудовувати Україну, займатися улюбленою справою – звучить краще. Тому подумаймо, чому для вас, батьків, є такою проблемою, що, можливо – о Боже, – дитина не знатиме якоїсь теми з української шкільної програми.

На мою думку, тут прокидаються ваші батьківські страхи. Згадується якась ваша вчителька чи вчитель і досвід невивченого уроку, соромлення перед класом, відчування себе дурним чи, може, критика батьків. Будь ласка, подумайте про це. І не переносьте свій страх на своїх дітей. Дітям потрібна освіта, щоб уміти давати собі раду в житті, а не щоби відповідати очікуванням дорослого.

Ще одна моя версія вашого страху – ви боїтеся, що дитину не візьмуть у клас, якому вона відповідає, після повернення в Україну. Це не так. В Україні залишити дитину на другий рік можна лише за погодженням батьків. Відрахувати зі школи під час воєнного стану можуть лише за вашою заявою. Перезарахувати вивчені в закордонній школі предмети – можна. Більше офіційних розʼяснень від Державної служби якості освіти – тут.

ЯКІ Є ВАРІАНТИ ДЛЯ НАВЧАННЯ ДІТЕЙ

Тож переходимо нарешті до конкретики. До різних сценаріїв для різних дітей.

  1. Дитина сама хоче вчитися за двома програмами

Почнімо з найпростішого. Є приблизно 5% дітей, природно обдарованих і витривалих, яким справді може бути нудно в їхніх нових комфортних європейських класах, які самі щиро хотітимуть повноцінно вчитися ще й в українській школі. Це середній відсоток відмінників у класі без спеціальної селекції. (Приблизно стільки ж дорослих (5%) можуть працювати на двох повноцінних роботах. Інші або здихають, або роблять роботу не дуже якісно).

За цю категорію дітей ми радіємо, для батьків є лише одна порада: якщо дитина сама хоче вчитися за українською програмою додатково, дайте їй усе, що вона хоче й що дозволяє ваш сімейний бюджет (онлайн-уроки, репетиторів) тощо – хай вчиться, а ви радійте. І без потреби не заважайте.

Останнє – дуже важливо, адже часто дитина хоче вчити, наприклад, фінську мову, батьки навіть мають змогу це оплатити, але відправляють дитину на додаткову математику, бо так вирішили. Це найшвидший шлях вбити мотивацію дитини вчитися й потім дивуватися, “чого це нове покоління нічим не цікавиться”.

  1. Дитина йде в школу, де навчання відбувається мовою, яку дитина знає (або за пів року вивчила її на достатньому рівні)

Найімовірніше, це початкова школа: мозок – пластичний і незашорений, європейські методики – дружні, багато ігрового матеріалу, ще немає складної термінології. Це відносно комфортна ситуація, якщо порівняти з іншими, які ми розглянемо нижче, але одночасне українське навчання – це однаково навантаження для дитини.

Будь ласка, будьте уважні до її стану. Так, трохи читання й письма українською не завадять, якщо дитина не перевтомлена та займається зі задоволенням. Але обмежтеся лише цим. Якщо ж цього не буде – катастрофи не станеться. А от якщо дитина працюватиме у дві зміни – з мозком і здоров’ям може статися катастрофа.

  1. Дитина підліткового віку, але не 9-й і не 11-й класи

У світі досить популярно відправляти дитину на навчання за кордон заради міжкультурного обміну. І ніхто не робить трагедії, що дитина пропустить рік національної навчальної програми. Адже вона має шанс отримати значно більше – вивчити чи покращити іноземну мову, знайти нових друзів, навчитись інтегруватися в нове середовище, подивитися під іншим кутом на чимало явищ, проблем, познайомитися з новими культурою й соціальними нормами. Це велика цінність і життєвий скарб.

Поставтеся до вимушеного переїзду й навчання за кордоном як до саме такого досвіду. Через війну і біду ви отримали те, за що батьки в благополучних країнах платять великі гроші. Ваша дитина стане гнучкішою і стійкішою та опанує навички, які будуть їй корисними протягом усього життя. Якщо водночас вона хоче щось вивчати з української програми – радійте додатково. Але й так вона отримує чимало.

  1. Дитина вчиться в 9 або 11 класі

Чому я окремо виділила 9 і 11 класи? Бо в цих класах, за українською системою, видається свідоцтво про освіту – про базову й повну середню відповідно. Якщо ви вважаєте, що воно вам потрібне цього року для продовження освіти – нема на те ради. У цьому випадку таки доведеться вчитися.

Я рекомендую екстернат. Це вже достатньо дорослі діти, їм можна передати відповідальність за навчання, на відміну від менших. Екстернат дає змогу регулювати кількість часу на той чи інший предмет.

Якщо шукаєте онлайн-ресурси для навчання – вбивайте в Гуглі “Дистанційні школи навчальні платформи безкоштовний доступ”. На жаль, першим вам вискочить неоновлюваний від березня 2022-го матеріал МОН, там більшість інформації вже неактуальна, але принаймні ви отримаєте перелік дистанційних шкіл. Чимало корисної інформації та цікавих обговорень можна почитати у ФБ-групі “Київські хоумскулери” – і про дистанційні школи, і про найрізноманітніші онлайн-ресурси. Також там можна знайти репетиторів для індивідуальних і групових занять і проговорити свої страхи в компанії мам зі здоровим глуздом, які приділяють чимало уваги освіті своїх дітей. Це найздоровіша батьківська група, на яку я натрапляла в соцмережах.

  1. Дитині важко вчитися за двома програмами, вона перевантажена

Думаю, страх вас не відпустив. І вас усе ще мучить запитання: “як же так, дитина відстане, я маю здійснити цей подвиг – тягнути дві програми, бо ми хочемо повернутися в Україну”.

Так, дитина справді може не знати якихось тем із неідеальних українських програм. Так, я однією статтею не переконаю вас у тому, про що пишуть відомі психологи, біологи й успішні сучасні педагоги – дитина не вчиться з-під палки. Навіть якщо вона вчиться, бо ви змусили, вона забуде ці знання, як тільки ви зі своєю палкою відійдете. Я найбільше боюся, що українське навчання через хвилювання мам стане примусом і не викликатиме позитивних почуттів. Це – небезпечніше, ніж пропущений твір.

До речі, про твори. Ми всі хочемо, щоби діти читали. Й українською зокрема. Читання – головна запорука розвитку мовлення, уяви і грамотності письма, що б не казали вчителі-любителі зубріння правил.

Звісно, якщо вам вдасться мотивувати дітей читати українською, ще і згідно з програмою, це буде бінго. Але я, наприклад, дуже засумувала, коли подивилася програму з української та зарубіжної літератури для 8 класу. Першою я подивилася програму зарубіжної – бо пам’ятала, що в 7 класі доньки вона була прекрасною: там були Кіплінг, Азімов, Дойль і навіть – хвала авторам – сучасні й відповідні віку та інтересам підлітків твори Ульфа Старка й Корнелії Функе. Думаю: клас, зараз підготую доньці класних книжок читати за програмою (всі програми є на сайті МОН).

Але на 8 клас щось у авторів програм зламалося. Бо весь перший семестр діти, за задумом авторів, мають вивчати:

Священні книги людства як пам’ятки культури і джерело літератури – 7 годин: Веди; Біблія. Старий Заповіт (Створення світу. Каїн і Авель. 10 заповідей). Новий Заповіт (Євангеліє – 2–3 розділи за вибором учителя); Коран (огляд)

Античність – 11 годин: Міфи троянського циклу. Троя. Паріс викрадає Єлену. Облога Трої. Смерть Ахілла. Троянський кінь (2–3 за вибором учителя); Гомер. “Іліада” (огляд). “Двобій Ахілла і Гектора” (пісня 22, вірші140–410), “Пріам у Ахілла”; Тіртей. “Добре вмирати тому…”; Сапфо. “До Афродіти” (“Барвношатна владарко, Афродіто…); Есхіл. “Прометей закутий”; Публій Вергілій Марон. “Енеїда” (огляд, 1–2 уривки за вибором учителя); Квінт Горацій Флакк. “До Мельпомени” (“Мій пам’ятник стоїть…”); Публій Овідій Назон. “Сумні елегії” (“Життя поета” (IV, 10)).

Середньовіччя – 8 годин: Лі Бо, Ду Фу, Омар Хайям, Алігʼєрі Данте.

Я стурбовано перейшла на сторінку програми з української літератури – там справа не краща. На перший семестр для 8-класників передбачено прочитати 30+ поезій: українські історичні пісні, українські народні думи, Тараса Шевченка, Лесю Українку, Володимира Сосюру та інших поетів 20–21 століть. І тільки після цього з’являється прозовий твір – п’єса Карпенка-Карого “100 тисяч”.

Тобто шансів втримати читацький інтерес підлітків із такою програмою рівно нуль. Шансів навчити дітей викручуватися й готуватися до уроків за Вікіпедією – 100 зі 100. Тому порада проста: якщо хочете, щоби діти читали українською, купуйте (в паперових чи електронних версіях) те, що вони обирають самі. Якщо не хочуть читати – пропонуйте їм аудіокниги. Продивіться програми на сайті МОН і дуже обережно виберіть лише те, що б самі щиро запропонували дитині прочитати.

ПЛАН ДІЙ

Якщо підсумувати потік спостережень і порад, то все зводиться до такого: ваше завдання зараз – опанувати свій страх і не створювати дитині ситуацію, за якої вона через ваш тиск не зможе бути успішною ніде, бо ви хочете сидіти на двох стільцях. Дайте можливість дитині адаптуватися і знайти себе на новому місці.

  • Ваше завдання – підтримати дитину в непростому процесі звикання до навчання в новому середовищі чужою мовою, що саме собою – непроста (точніше дуже складна) когнітивна робота; підтримати її впевненість у своїх силах і в тому, що їй усе вдасться.
  • Реагувати на прохання самої дитини вчити хоч щось за українською програмою чи підтримувати зв’язки з українським класом, вчителями, друзями.
  • Через місяць проаналізувати, наскільки дитина завантажена, і якщо ваше бажання й готовність дитини збігатимуться – пошукати можливість підʼєднувати щось з українських уроків. Почати з того, що захоче сама дитина. Якщо ж дитина протестує – можливо, її мозок ще зайнятий звиканням до навчання чужою мовою. Будьте гуманні і просто залиште її в спокої.
  • Зрозуміло, що найбільше вас турбуватиме так званий українознавчий компонент – українська мова, література, історія. Якби в нас було Міністерство освіти, яке виконувало свої функції, воно мало б створити програму-ядро з цих трьох предметів (саме для дітей, які зараз вимушено навчаються за кордоном). Тобто, залишити в ній лише НАЙГОЛОВНІШЕ для кожного класу. Лише основні правила й теми. Лише справді важливі твори, які цікаво читати й потім про них розмірковувати та писати. Лише найважливіші історичні події і причинно-наслідкові звʼязки. Від нинішнього МОН цього очікувати нереально. Але я щиро сподіваюся, що громадські організації скоро цю прогалину заповнять. Її вже почали заповнювати приватні дистанційні школи – пропонують уроки вихідного дня, за суттю – суботні школи. Можливо, ви з дитиною знайдете там свій варіант (ГО “Смарт освіта” пропонує безплатне навчання української мови, літератури та історії по годині на тиждень. Зреєструватися можна тут, – ред.).
  • Варіант, що здається мені найоптимальнішим: якщо зараз бажання дитини не фонтанує, повернутися до питання після нового року. Я дуже сподіваюся, що до того часу з’являться більше програм саме для дітей за кордоном, у яких залишено лише критичний мінімум, на який потім, у разі готовності дитини, можна нанизувати обширніший матеріал.
  • Ще раз: варіант кілька місяців чи навіть рік нічого не робити за українською програмою залишається – і ні, ви не погана/-ий мама чи тато, якщо підете на нього. Вашу дитину візьмуть в українську школу за віком – ще раз даю лінк на роз’яснення Держвної служби якості освіти. Так, дитина може отримати кілька неідеальних оцінок. Але якщо батьки підтримуватимуть її впевненість у своїх силах – вона опанує все необхідне для подальшого розвитку.

А тепер найстрашніший секрет. Навіть якщо ви мужньо тягнутимете дві програми, після повернення в Україну однаково з’ясується, що дитина знає не все “за програмою”. Але якщо на Батьківщину повернеться дитина, яка зуміла знайти своє місце в новому колективі, вивчила нову мову, з’ясувала, що вчитися можна по-різному, досягати успіху можна по-різному, що за рік можна знайти нових друзів, дізнатися багато нового й несподіваного – то вона впорається та вивчить те, у чому відчуватиме потребу.

Якщо в Україну повернеться дитина, чий мозок був перевантажений через спроби дорослих залити 5 літрів знань у трилітрову банку – то вас обох може чекати більше розчарувань, ніж кілька неідеальних оцінок.

Іванна Коберник, співзасновниця ГО “Смарт освіта”

Титульне фото: автор – ArturVerkhovetskiy, Depositphotos

Матеріали за темою

Обговорення