Всі теми

Вижити й порозумітися. Три методи фасилітації на допомогу шкільним спільнотам

“Я працюю за цим методом [ухвалення рішень] уже 45 років і не пам’ятаю випадку, коли б він не спрацював. Він допомагав міській владі планувати розвиток міста на наступні 25 років, автомобільним компаніям – на найближчі 5 років”, – каже відомий канадський фасилітатор Вільям Стейплз представникам шести шкільних команд із різних куточків України.

Стейплз (який називає себе просто Білл) – найкращий фасилітатор світу в Залі Слави IAF (визнаний професійною спільнотою у 2004 році), голова ICA Associates Inc Canada. У лютому разом із колегами-фасилітаторами він приїхав допомогти українським школам порозумітися: впровадити педагогіку партнерства та практики доброчесності.

Чудова мета, якої насправді не так просто досягнути. Але в Білла є для цього апробовані десятиліттями ним та його колегами інструменти фасилітації.

Наприклад, метод сфокусованої бесіди, метод ухвалення рішення та метод консенсусу, а також метод зміни образу.

Саме цими інструментами озброїли шкільні команди з Херсона, Кривого Рога, Вугледара, Маріуполя, Славутича та Миколаєва фасилітатори. Інші тренери вчили комунікації та роботи з Меморандумом співпраці задля впровадження педагогіки партнерства у своїх школах.

Шкільні команди повернулись до своїх закладів із розумінням, як домовлятися щодо спільного співжиття. Ба більше – вони взялись реалізовувати свої проєкти, які мають допомогти їм зробити крок до педагогіки партнерства та впровадження практик доброчесності.

Яких саме інструментів навчили шкільні команди фасилітатори на тренінгу, організованому EdCamp Ukraine і ГО “Смарт освіта” за підтримки USAID? Про це – у стислому викладі нижче.

ЧОТИРИ ЛІТЕРИ ФАСИЛІТАТОРА. ОРІП

Розуміння цькування, врегулювання конфліктів серед учнів, залучення персоналу до планування покращення школи, розмова з батьками дитини, яка порушує дисципліну, – ці ситуації можна ефективніше проговорювати, аніж це відбувається зазвичай.

Допомогти в цьому може метод сфокусованої бесіди, який ще називають методом дискусії чи просто ОРІП.

Акронім ОРІП формують перші літери кожного з рівнів такої розмови, які не можна оминути, якщо ми прагнемо справді порозумітися і про щось домовитися.

Ці рівні такі:

Об’єктивний. Тут ми запитуємо і говоримо про факти, інформацію. Запитання цього рівня: “Що сталось?”, “Що ми знаємо про ситуацію?”.

Рефлексивний. На цьому рівні важливо говорити про особисті реакції, асоціації, емоції та образи. Водночас, не обов’язково запитувати щось на кшталт “Що ви в цей момент відчували?”. Можна попросити навести асоціацію, метафору. Або ж спитати: “Коли вам було цікаво чи нудно?”, “Що вам це нагадує? Які спогади викликає?”.

Адже якщо спитати дитину про щось, відповідь часто буває простою: “Мені сподобалось” або “Мені не сподобалось”. Інша справа – попросити сказати, на якого звіра схожий день чи урок.

Інтерпретативний. Стосується змісту, значень, цілей та наслідків. Запитання цього рівня, наприклад, таке: “Що це означає для нас/групи?”. Можуть бути й такі: “Що можна взяти з цього досвіду для майбутнього?”, “Чого ви навчились?” та інші.

Прийняття рішення. На ньому плануються майбутні кроки. Відповідно, запитання цього рівня звучать так: “Що ми плануємо з цим робити?”, “Які стратегії ви будете використовувати?”, “Що ви припинете робити, а що – почнете?”.

Чому так важливі всі ці рівні?

Тому що в колективі зазвичай є люди з різним сприйняттям завдань. Хтось приходить, уже все обдумавши і маючи готові рішення, хтось застряг на рефлексивному рівні і не розуміє, яке відношення до нього має тема обговорення, а комусь просто не вистачає інформації, аби рухатися далі.

Така неузгодженість призводить до конфліктів, непорозумінь, або ж обговорень, які не ведуть до рішень.

Білл Стейплз наполягає: кожен із цих рівнів потрібно пройти.

Що буде, якщо оминути один із рівнів:

1. Припустимо, ми оминаємо об’єктивний рівень. Тоді для ухвалення рішень, рефлексії та обдумування нам просто бракує інформації. Проте мозок не може без даних – тож він їх вигадує. Так народжуються чутки, з яких рідко буває щось корисне.

2. Оминаємо рефлексивний рівень. Тоді в учасників обговорення не буде відчуття “привласнення” того, про що йдеться. Тема буде чужою, незрозумілою, а отже – у спільну справу людина не ввійде.

3. Якщо оминути рівень інтерпретації, це призведе до ухвалення поспішних та непродуманих рішень. Білл жартує, що саме так працює політика: нам показують проблему, викликають на неї гостру емоційну реакцію, а потім одразу вказують рішення.

4. Якщо в обговоренні відсутній рівень ухвалення рішення, то зустріч та дискусія перетворяться на балачки без наслідків – адже конкретних кроків так і не буде зроблено.

Наведемо кілька прикладів, які містяться у книзі Білла Стейплза “Навички сфокусованої бесіди для шкіл: 100 способів мислити ясно і навчати цікаво”.

ВИРІШЕННЯ ПИТАНЬ ЗІ СКАРГАМИ НА СПІВРОБІТНИКА/- ЦЮ (стор. 175)

Dealing with Complaints about a Staff Member

Призначено для:

Педколектив та інший персонал.

Раціональна мета:

Зрозуміти ситуацію та отримати інформацію про те, що робити.

Ситуація:

Декілька батьків прийшли до директора/-ки із серйозними скаргами від своїх дітей на вчителя/-ку у 7 класі. Директор/-ка стурбований/-а через те, щоб ситуацію вирішували обережно та справедливо, захищаючи і учнівство, і вчительство.

Спочатку директор/-ка розпитує усіх, хто причетний,  індивідуально та документує те, що вони говорять. Кожне інтерв’ю є конфіденційним, отже можна говорити про безпечне середовище.

Емпірична мета:

Поділитися почуттями та розвинути здатність шукати позитивні рішення.

Рекомендації:

Визначення запитань, які учасники/-ці можуть побачити перед тим, як відповідати, допомагає створити безпеку у відповіді, а також дозволяє людям не відповідати, поки запитання не з’явиться. Залежно від ситуації, за цією розмовою може йти розмова в колі правосуддя, яка об’єднує всіх, щоб вирішити та вилікувати ситуацію.

БЕСІДА

Початок

Як свідчить моя пам’ятка про запрошення вас на це інтерв’ю, щодо згаданого вчителя/-ки було висловлено кілька серйозних тверджень. Перш ніж продовжувати далі, нам потрібно встановити факти. Зрештою, це моя відповідальність приймати рішення про те, що робити далі, але я хочу чітко розуміти, що сталося до цього часу, і я хочу почути усі точки зору. Я також буду розпитувати інших. Усе сказане суворо конфіденційно. Ось запитання, які я буду ставити.

Об’єктивні запитання:

  • Скажіть мені, що відбулося з цим учителем / учителькою. Спробуйте виступити з позиції репортера, який тримає відеокамеру. Будьте максимально конкретними.
  • Наведіть мені конкретний приклад дій вчителя / вчительки.
  • Які дії могли призвести до цього?

Рефлексійні запитання:

  • Яка частина цієї ситуації вас найбільше засмутила?
  • Що вас найбільше хвилює?
  • Що вас лякає?

Інтерпретативні запитання:

  • Як ви думаєте, що може бути приховано за цим?
  • Як ви думаєте, чому це відбувається?
  • Які наслідки ви бачите для учнівства? Учителя/-ки? Інших?
  • Яких елементів шкільної політики це стосується?

Вирішальні запитання:

  • Що ми могли б зробити для вирішення цієї ситуації?
  • Що ми зобов’язані зробити? Що ще ви рекомендуєте?

Закінчення

Дякую за ваш внесок. Як я вже говорив/-ла на початку, що збираю всю інформацію про цю ситуацію, і прийму рішення, як тільки отримаю переконливі дані.

 

РОЗМОВА З ВЧИТЕЛЕМ/-КОЮ НА БАТЬКІВСЬКИХ ЗБОРАХ (стор. 202)

Talking with a Teacher at a Parent/Teacher Conference

Призначено для:

Батьки та громада.

Раціональна мета:

Дізнатися у вчителя/-ки, які результати в навчанні показує дитина.

Отримати рекомендації вчителя/-ки.

Ситуація:

Батько / мати спілкується з учителем/-кою на співбесіді і хоче отримати якомога більше інформації у відведений час.

Емпірична мета:

Щоб вчитель мав досвід підтвердження батьківської підтримки.

БЕСІДА

Початок

Мені потрібно скласти чітку картину навчальної діяльності своєї дитини.

Об’єктивні запитання:

  • Проінформуйте про те, які успіхи у моєї дитини у навчанні. Оцінки? Виконані роботи? Журнали та робочі зошити?
  • Ось що я помітив/-ла …

Рефлексійні запитання:

  • Чим Ви задоволені як вчитель/-ка?
  • Що вас турбує, як учителя/-ку?

Інтерпретативні запитання:

  • Як успішність моєї дитини відповідає рівню класу?
  • Які проблеми моя дитина намагається подолати?

Вирішальні запитання:

  • Що нам потрібно зробити, щоб підтримати навчальну діяльність / успішність дитини?
  • Коли нам зустрітися наступного разу для обговорення?

Закінчення

Дякую Вам. Я виконаю свою частину, щоб співпрацювати з Вами та підтримувати навчання своєї дитини.

Зверніть увагу, що в кожній із цих ситуацій міститься пряме запитання: “Що нам потрібно, щоб…?”

За логікою ОРІП, після обговорення в такій сфокусованій бесіді певної проблеми, на виході має бути план, що треба робити. І от з ним можна переходити до другого методу – методу консенсусу.

ВІДКРИТІ ЗАПИТАННЯ. МЕТОД КОНСЕНСУСУ

Метод консенсусу ще називають методом ухвалення рішення. Це його Білл Стейплз називає безпрограшним – він уможливлює не лише включеність усіх членів спільноти, але й випрацювання узгоджених правил та процедур.

Його основні елементи такі:

1. Контекст. Тут потрібно зрозуміти, навіщо необхідна ця фасилітація – яке ключове питання та якого результату необхідно досягнути. Наприклад, таким питанням може бути “Що ми можемо зробити, щоб налагодити співпрацю між учнями, вчителями та батьками”.

Приклади відкритих запитань для використання методу консенсусу

2. Мозковий штурм. На цьому етапі кожен учасник індивідуально записує 5-10 відповідей на головне запитання, винесене в контексті. Потім у парах або групах обговорюють їх і обирають важливі ідеї, записують їх на аркушах. Кожна група готує 2-3 картки з найбільш оригінальними ідеями та фіксує їх на стіні.

3. Кластеризація. На цьому етапі необхідно сформувати кілька пар ідей, які групуються. Додайте тимчасові назви кожному кластеру (нейтральний символ, наприклад, квадрат, коло, зірочка).

4. Найменування. Назвіть ці згруповані кластери. Дайте їм назви, які відповідають на основне запитання.

5. Рішення. Сфокусуйте групу на досягнутому консенсусі і переходьте до планування активностей із чіткими дедлайнами та відповідальними особами.

Відкриємо невеликий секрет: саме таким методом напрацьовувався Меморандум співпраці всіх учасників освітнього процесу в пілотних школах.

Під час роботи зі школами фасилітатори запитували батьків, вчителів та дітей: “З якими проблемами найчастіше ви стикаєтесь у школі?”.

Під час другої сесії питання було іншим – “Що можна було б зробити, щоб їх вирішити?”.

Формулювання такого відкритого запитання – це пункт номер 1 (контекст і формування основного запитання).

Далі всі учасники освітнього процесу писали на аркушах відповіді на поставлене запитання (етап – мозковий штурм).

Відповіді на ці запитання формували смислові блоки (кластеризація), які зрештою назвали (найменування) – “Правила і регламенти”, “Підвищення ефективності освітнього процесу” та “Безпека у школі”.

Далі школи також пропонували варіанти рішень своїх проблем. Кожна з них індивідуально бралась їх вирішувати. А ГО “Смарт освіта” зібрала найкращі практики з вирішення проблем і систематизувала їх у текст Меморандуму співпраці, яким тепер можуть скористатися всі школи.

Більше про фасилітацію ухвалення рішень можна проглянути в коротких відео на сайті НУШ.

ХТО ТИ? Я – НАЙКРАЩИЙ! МЕТОД ЗМІНИ ОБРАЗУ

Ще у 80-х роках у кількох американських школах випробували в дії “метод зміни образу”. У звичайних школах, де навчаються діти з не завжди соціально благополучних родин, запровадили щоденне використання простих діалогів зі школярами.

– Хто ти? 

– Я найкращий! 

– Де ти живеш? 

– У Всесвіті!

– Що ти робиш?

– Я змінюю історію!

Навіть якщо вдома батьки казали, що діти нічкеми і нічого не можуть, ці прості діалоги допомагали їм відчувати себе сильними. Позитивна підтримка впливала на академічну успішність. Програма триває досі, каже Білл.

Теорія зміни образу за Кеннетом Боулдінгом (американський філософ і педагог) виділяє п’ять важливих елементів:

  • усі діють відповідно до образів;
  • образи керують поведінкою;
  • повідомлення формують образи;
  • образи можна змінювати;
  • змінені образи змінюють поведінку.

Наведений вище діалог ілюструє цей ланцюжок. Від певного образу (ні на що не здатного Я) через повідомлення (Я найкращий, живу у Всесвіті і творю історію) змінюється образ учня, а отже – його подальша поведінка.

Утім, змінювати образ непросто. Спершу треба перевірити все на собі. Тож завдання для педагогів під час тренінгу було таке: виписати образ, який відповідає за певну негативну поведінку і яку вчителі хочуть змінити. Може бути, наприклад, “контролер”. В однієї групи вчителів цей образ називався “перфекціоніст”.

На фото внизу можна побачити результат роботи однієї з груп.

Повідомлення, які сприяють створенню цього образу, записані вздовж стрілочок.

У нашому випадку це були “Ти маєш робити все краще за інших”, “Хто, як не ти?”, “Ти не можеш підвести інших”, “Я повинен підтримати імідж школи”.

Далі необхідно вписати цінності, які підтримують цей образ. Це може бути бажання подобатися, бути успішним. Учителі визначили для свого випадку такі цінності: потребу визнання, авторитет.

Образ, до якого хотіли прийти педагоги, був образом партнера.

На цьому етапі також важливо визначити, які три риси ви маєте, які можуть допомогти змінити образ, що обтяжує. У педагогів цими якостями були: позитив, мобільність, креативність.

Щоб дійти до зміни образу “перфекіціоніст” до образу “партнер”, педагоги визначили цінності, які формують новий образ, – повага, рівність, довіра, чесність.

Повідомлення, які мають зафіксувати ці цінності та створити цей образ, були такі: “Разом ми сила”, “Довіряємо одне одному”, ”Кожен має право на помилку”, “Розвивайся, працюй на собою”.

Для створення образу працюють не лише слова та вербальні повідомлення. Малюнок, музика, фотографія, пісня тощо – усе це може бути потужним повідомленням, яке вплине на образ і його зміну.

***

Усі ці теорії комусь можуть видаватися важкими, незрозумілими. Або ж навпаки – надто простими, аби справді допомогти вирішити проблеми і конфлілкти у школах.

Але напередодні карантину та тотальної самоізоляції усіх учасників освітнього процесу ми спостерігали, як через метод консенсусу школи напрацьовували ідеї своїх майбутніх проєктів.

Так-так, не директор придумав (чи завуч) і всі включились у виконання поставлених адміністрацією завдань. А спільно обговорили те, що на цьому етапі саме для цієї шкільної спільноти найактуальніше і найпотрібніше. Продумали проєкт і захистили його перед експертним колом.

І це – чималий здобуток, який вони можуть сповна реалізувати, як тільки повернуться до своїх шкіл.

Галина Титиш, “Нова українська школа”

Усі фото: Уляна Рудіч

Нагадаємо, що ГО “ЕдКемп Україна” у партнерстві з проєктом USAID “Підтримка організацій-лідерів у протидії корупції в Україні “ВзаємоДія” запрошує вчителів на апробацію антикорупційного квесту та блоку уроків.

Ця публікація стала можливою завдяки підтримці американського народу через Агентство Сполучених Штатів з міжнародного розвитку (USAID). Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю громадської організації “ЕдКемп Україна” і необов’язково відображає погляди USAID чи Уряду Сполучених Штатів.

Підписуйтесь на наші Facebook та Viber

Матеріали за темою

Обговорення