Як можна покращити концепцію профорієнтації школярів

Концепція НУШ, яка реалізується в Україні вже четвертий рік, спрямована на формування в учнів компетентностей, що мають допомогти їм у самостійному житті. Тобто допомогти із самореалізацією, життєвими орієнтирами, інтеграцією в суспільство і вдалим вибором фаху.

Якщо попередні 4 роки були переважно присвячені початковій школі, то тепер наближається істотний редизайн базової школи. Уже затверджено новий держстандарт для 5–9 класів і винесено на обговорення проєкт типової освітньої програми. Для базової і старшої шкіл призначена й концепція професійної орієнтації, яку теж нещодавно винесли на публічне обговорення.

Учасники освітнього процесу, спостерігаючи за цією нормотворчістю, можуть поставити запитання: якщо концепція НУШ покликана створити систему освіти, яка формує особистість, наділену всіма необхідними навичками, знаннями та вмінням їх застосовувати, то чи є потреба в додатковій концепції профорієнтації? Проте відповідь на це запитання не така однозначна, як може видатися на перший погляд.

Ознайомлення зі згаданими стандартом і проєктом типової програми підвело мене до висновку, що, попри суттєвий апгрейд (як порівняти з чинними сьогодні документами), він все ж залишається академічно-центрованим. Тож багато з того, що обіцяно в засадах НУШ, залишається за дужками. Можливо, це пов’язано з тим, що часто концепції пишуть одні люди (назвемо їх візіонерами), програми розробляють інші (прагматики), а втілюють ще треті.

Саме з цієї причин школі “як вона є тепер” не завадять додаткові канали комунікації з реальним світом. Тож вона обростає такими ініціативами як громадянська, екологічна (або кліматична) освіта, шкільне підприємництво й нарешті – профорієнтація.

ЧОМУ В ШКОЛІ ПОТРІБНА НЕ ПРОФОРІЄНТАЦІЯ, А НАВЧАННЯ БУТИ АДАПТИВНИМ В СКЛАДНОМУ СВІТІ

Хто й чому зацікавлений у профорієнтації? З одного боку– політики, з іншого – батьки. Першим важливо показати, як вони піклуються про людський ресурс для економіки. Щодо других розробники Концепції, наводять результати ініційованого ними опитування. Так, 94% респондентів зазначили, що “хотіли би мати більше профорієнтаційної інформації щодо вибору майбутньої професії, освітньої траєкторії, розвитку кар’єри для своїх дітей”. Це істотний запит, але для дій у відповідь він потребує “розшифровки”.

Одним із декодерів є результати 7-ї хвилі світового дослідження цінностей. Дані свідчать, що в Україні частка респондентів, які вважають, що в дітях потрібно виховувати незалежність, зменшилася з 43% до 35%. Це може сигналізувати про пошук батьками додаткових інструментів контролю і зменшення запиту на сприяння самостійності.

Імовірно, у розумінні значної частини теперішніх батьків світ котиться невідомо куди і про дітей необхідно потурбуватися. Водночас, цей сегмент батьків ще пам’ятає особисто або з родинних легенд часи, коли можна було обрати професію на все життя, 50 років пропрацювати в одній організації і з почестями піти на “заслужений відпочинок”.

Автори концепції, припускаю, свідомі очікувань своїх цільових аудиторій і тому вживають близьке і знайоме їм поняття – профорієнтація. Та в чому підступність?

Дослідники теми сходяться на тому, що професійна орієнтація як окремий процес виникла в середині 19 століття й оформилася на початку 20-го. Це період індустріалізації, коли необхідно було рекрутувати величезну кількість робітників на новопосталі підприємства. Пам’ятаєте вірш Маяковського “Ким бути?”?

Вставай!

Иди Гудок зовет,

и мы приходим на завод.

Народа – уйма целая,

тысяча двести.

Чего один не сделает –

сделаем вместе.

Це вимагало чіткого поділу праці, спеціалізації і професійної ідентичності. Через останню можна було впливати на дисципліну і світогляд. Фахівчиня з технологічної підготовки Надія Остапчук зауважує, що в Радянській Росії проблеми праці, трудової підготовки, а в подальшому і професійної орієнтації були найважливішими темами марксистської ідеології.

Тож запитання – чи варто йти за таким запитом?

Звісно, можна вийти із ситуації, наповнивши поняття “профорієнтація” сучасним змістом. Для цього доповнити текст документа відповідним тлумаченням.

Експерти, які аналізують суспільно-економічні трансформації, спричинені технологіями, виділяють такі тенденції, що впливатимуть на ринок праці й навчання впродовж наступного десятиліття:

• змінюються бізнес-моделі і принципи їх побудови;
• людина змінюватиме професію від 5-ти до 10-ти разів протягом життя;
• навчання відбуватиметься впродовж усього кар’єрного шляху й поєднуватиметься з роботою;
• міждисциплінарність стає неодмінною умовою для управлінських рішень та запровадження інновацій.

Відповідно, такі позиції як програміст генів, психолог для штучного інтелекту, архітектор віртуальної реальності стануть буденністю.

За суттю, ідеться не стільки про вибір певної професії, скільки – життєвої ролі, яка, не виключено, буде охоплювати одразу кілька професійних сфер. 

У чому відмінність між профорієнтацією й цим? У першому випадку йдеться про сталу сферу зайнятості з набором кваліфікаційних умов, у другому – про гнучку модель взаємодії із динамічним середовищем.

Саме в прийнятній рольовій ніші людина зможе сповна використати свій потенціал, почуватиметься впевнено і зможе бути продуктивною. У швидкозмінному світі школярів навряд чи має сенс готувати до професії, яка може зникнути за 5 років або істотно змінити свій функціонал. Проте необхідно допомогти сформувати адаптивність як комплекс навичок та рис характеру й забезпечити інструментами навігації в цьому світі. Припускаю, що й називати це потрібно відповідним поняттям. Наприклад: “навігація на сучасному ринку праці”, “усвідомлений вибір життєвих пріоритетів” тощо.

Йдемо далі – до формулювання проблеми, яку має розв’язувати концепція. Автори документа обґрунтовують актуальність профорієнтації тим, що на сьогодні 31% усіх безробітних в Україні – молодь у віці до 35-ти років (згідно з даними Державного центру зайнятості). Кожен другий із них має вищу освіту, 33% – закінчили професійно-технічний навчальний заклад.

Наголошується, що “останніми роками формується тенденція до збільшення кількості молоді, яка перебуває в статусі безробітних понад рік, деякі з них змушені перебувати в стані тривалого безробіття із самого початку трудової діяльності”.

Що з цим не так? Офіційна статистика не враховує таких форм тимчасової або змішаної зайнятості як фріланс, крауд-працю, гіг-зайнятість та інші способи працевлаштування без офіційного оформлення. Скажімо, за повідомленням Freelancehunt, на сьогодні кількість осіб, зареєстрованих на біржах фрілансу, зросла до 200 тис. І спостерігається стійка тенденція до зростання.

Проте навіть для альтернативних способів зайнятості молодій людині потрібні такі якості як здатність швидко навчатися й орієнтуватися в ситуації, брати на себе відповідальність, адекватно оцінювати свої сильні і слабкі сторони, зберігати або відновлювати психологічну стійкість.

КУРС І РАДНИКИ З ПРОФОРІЄНТАЦІЇ: ЧОМУ ЦЕ МОЖЕ НЕ СПРАЦЮВАТИ

Професійна орієнтація в школі – переконані автор концепції – має базуватися на інноваційності як відкритості до нових ідей, вмінні ініціювати зміни в близькому середовищі (клас, школа, громада); умінні навчатися впродовж життя; умінні діяти в конфліктних ситуаціях; на підприємливості та фінансовій грамотності, вмінні організовувати свою діяльність для досягнення цілей.

Як резюме наголошується, що професійна орієнтація – це не набір різноманітних заходів, а логічна та узгоджена програма з відповідністю між цілями, змістом і очікуваними результатами навчання, орієнтована на формування компетентностей для успішної самореалізації в суспільстві.

Зокрема, пропонується запровадити ОКРЕМИЙ ПРОФОРІЄНТАЦІЙНИЙ КУРС. Він має бути курсом за вибором у 8 та 10 класах і призначається “для ознайомлення з можливими траєкторіями професійного й кар’єрного розвитку та розвитку компетентності навчання впродовж життя”. Вести курс найімовірніше будуть радники з професійної орієнтації або відповідно підготовані педагоги.

Й одне, й інше спричиняє в мене застереження.

Що не так із профорієнтаційним курсом

Подібні спроби були й раніше, але навіть за часів планової економіки не прижилися. Нагадаю, 1984 року після постанови ЦК КПРС “Основні напрями реформи загальноосвітньої і професійної школи” в школах СРСР було введено “Основи виробництва. Вибір професії”. Навряд варто повторювати цей досвід за умов цифрової економіки, де між собою конкурують компанії й команди, здатні до сміливих маневрів у веденні бізнесу й комунікаціях.

Без зміни моделі освіти загалом профорієнтаційний курс може звестися до ще однієї формальності. Скажімо, обов’язковий предмет “Основи здоров’я” не поліпшив стан здоров’я школярів. Його сприймають як “ще один урок”. Крім того, виникає колізія між цілями профорієнтації / навігації й типовими освітніми програми. Адже остання задає загальний обсяг навчального навантаження та орієнтовну тривалість і можливі взаємозв’язки освітніх галузей, предметів, дисциплін.

Фото: автор – AlexVog, Depositphotos

Типові освітні плани, навіть розроблені на основі нового Державного стандарту, зводяться переважно до класно-урочної системи. Проте, на мою думку, остання – далеко не оптимальний формат як для розвитку компетентностей, так і професійної орієнтації. Типова програма передбачає недостатню кількість додаткових години для вивчення предметів, освітніх галузей, курсів за вибором, як і для індивідуальних консультацій та групових занять (до 3-х годин у 7-му класі і 0,5–1 годин у 5–6 та 8–9 класах).

Що не так із радниками з професії

Схоже, що за модель правив інститут кар’єрних радників, запроваджений у Державній службі зайнятості. Але тут ще зарано говорити про дієвість. Натомість добре з формуванням навичок 21 століття й самозарадності справляються тьюторинг у школі та кар’єрний коучинг. І в першому, і в другому випадках маємо справу з індивідуальним підходом і врахуванням психологічних механізмів.

ЩО МОЖЕ БУТИ ЗАМІСТЬ КУРСУ Й РАДНИКІВ ІЗ ПРОФЕСІЇ

Подивімося уважніше на бенефіціарів заходів, передбачених концепцією профорієнтації. Автори наголошують, що “сьогодні діти прагнуть самостійно та свідомо робити вибір та розуміти його наслідки”. Отже, школа покликана “створити цілісні умови для повної реалізації цього прагнення”.

Звісно, діти, особливо підлітки, протестують проти контролю з боку дорослих (насамперед батьків) і їх намагання все вирішувати. Проте буде перебільшенням стверджувати, що вони саме прагнуть “робити вибір”. Треба зважати на психологічні особливості віку, тенденцію до затримання в стані інфантилізму, спричиненого гіперопікою.

Фахівці з вікової психології наголошують, що основними потребами підлітків є повага та безумовне прийняття, без осуду та оцінок, потреба в чітких (але не жорстких) правилах, можливість розвитку й навчання через життєву практику. Для старшого підліткового віку (13–16 років) набуває значення “я-проєкт”. Йдеться про формулювання відповідей на запитання: що я можу? на що здатен/-на? що мені вдається краще? де, як і з ким мені проявити свої амбіції?

Це саме та точка зростання, у контакті з якою може будуватися орієнтація / навігація. А це зовсім не те ж саме, що й відповідь на запитання “ким бути?”, як у Маяковського. Тож і методи треба обирати відповідні.

Альтернативою окремому курсу та позиції радника з професійної орієнтації можуть стати:

1. зміна моделі шкільної освіти з фокусом на активні методи навчання та підходи, що ґрунтуються на розв’язання практичних проблем (проблемно-орієнтоване навчання);
2. запровадження позиції кар’єрного коуча з відповідними змінами до законодавства;
3. Індивідуальний освітній профайл учня як основа резюме й портфоліо.

Зараз завершується обговорення документа. Зведенням пропозицій займатиметься Український інститут розвитку освіти – нова інституція з кваліфікованими фахівцями. Тож є сподівання, що на цьому етапі вдасться вийти на ті формулювання, які будуть дієвим в умовах цифрової економіки й теперішніх суспільно-політичних процесів.

Микола Скиба, експерт напряму “Освіта” Українського Інституту Майбутнього

Титульне фото: автор – shefkate, Depositphotos