Сучасне викладання іноземних мов. Як потрібно говорити вчителю

П’ятнадцята стаття серії

Мова вчителя/-ки на уроці має відповідати багатьом вимогам, і насамперед – навчальним функціям, які і є метою використання мови. Цих функцій багато, і вони різноманітні: наприклад, пояснення чи надання інструкцій. Для кожної навчальної функції існують різні експоненти (exponents – зразки мови). Вибір експоненти залежить від контексту навчання та мети, потреб учнівства, віку та рівня володіння мовою. Використовуючи мову відповідно до ситуації, ми можемо стверджувати, що робимо це коректно.

Ось деякі функції та експоненти мови вчителя/-ки:

  • привернення уваги учнівства (getting learners’ attention). Ця функція важлива на різних етапах уроку, наприклад, на початку виконання завдання – вчитель/-ка хоче, аби деякі учні/-иці виконували завдання, а інші їх слухали. Можливо, нам потрібно, щоб учні/-иці подивилися на дошку, або щоб завершили виконання завдання. Експоненти для цієї функції зазвичай бувають короткими, і вчителі/-ки переважно обирають власні висловлювання для привернення уваги.
  • надання вказівок (instructing). Учитель/-ка дає учнівству вказівки протягом усіх етапів навчання: перед початком виконання, під час виконання (важливо, щоб вказівки в цей момент були нелінгвістичного характеру: як стати, куди дивитися, до кого звернутися) і в кінці як нагадування. Вказівки зазвичай проговорюють у наказовому способі – навіть з учнями вищих рівнів та старшого віку, проте вони мають бути ввічливими – можна вживати “Please,…/Shall you…/Can you please…/etc.”.
  • зразок (modelling). Вчитель/-ка надає чіткий зразок потрібної форми мови. Коли ми надаємо зразок усно, важливо вимовляти саме те, що ми хочемо, аби учні/-иці повторили так, як це говорить вчитель/-ка. Ми також надаємо й письмові зразки – наприклад, на дошці, щоб учні мали їх перед очима, виконуючи завдання.
  • заохочення (encouraging). Учням/-ицям іноді не вистачає впевненості, і вони соромляться відповідати перед класом. Ми можемо підтримати їх, використовуючи експоненти, що сприяють їхньому позитивному сприйняттю того, як вони виконують завдання, та можуть знизити рівень тривожності. Іноді ми підказуємо їм, що саме робити далі.
  • виклик учня/-иці (nominating). Ми обираємо, кого викликати для відповіді чи виконання якогось завдання. Ми називаємо учнів/-иці на ім’я через багато причин: наприклад, щоб привернути їхню увагу, щоб відповідали різні учні/-иці, щоб учень/-иці почував_лася комфортніше.
  • підказка (prompting). Щоб уникнути довгих пауз у виконанні завдання, ми можемо стимулювати учня/-ицю продовжувати діяльність. Ми допомагаємо придумати ідею або згадати слово, фразу чи дію. Це може іноді здаватися схожим на заохочення. Підказуючи, ми пропонуємо учню/-иці слова, фрази, ідеї або навіть час, щоб допомогти продовжити чи пригадати. Це означає, що ми іноді залишаємо наше висловлювання незавершеним, аби учень/-иці закінчив/-ла його за нас. Ми можемо також наштовхнути учня/-ицю на висловлення потрібного (eliciting).

Вчителі/-ки зазвичай можуть успішно висловити учнівству свої побажання, використовуючи потрібний аспект мови в супроводі жестів, де це потрібно. Проте, в деяких ситуаціях, особливо з молодшими школярами/-ками або на початковому рівні навчання, може виникати необхідність час від часу вживати рідну мову учнівства.

Це можуть бути такі ситуації:

  • проблеми з дисципліною: наприклад, вчителю/-ці потрібно швидко залагодити ситуацію, щоб вона не вийшла з-під контролю;
  • можлива травма або небезпека для учня/-иці: наприклад, вчитель/-ка помітив/-ла, що зламаний стілець;
  • турбота про учня/-иці: наприклад, він/вона засмучений/-на з особистих причин;
  • повторення інструкцій на рідній мові після надання їх іноземною – наприклад, з групою початківців.

Використання рідної мови на уроці більше, ніж це необхідно, невиправдане. За таких умов учнівство може не хотіти вживати іноземну, оскільки звикає чути (і, можливо, навіть використовувати) на уроці свою першу мову.

Ось деякі корисні поради:

  • експоненти, що використовують на уроці, мають відповідати навчальній функції та меті, а також рівню володіння мовою та віку учнівства. Приклади невідповідних експонент: якщо мова вчителя/-ки складніша, ніж рівень знань учнівства; якщо мова занадто неофіційна і може здатися нечемною. Градація мови (grading the language) – це вибір відповідних експонент на правильному рівні, щоб учні могли це зрозуміти. Наприклад, для початківців ми використовуємо прості слова та фрази, а з учнівством на вищих рівнів наша мова може бути складнішою.
  • мова вчителя/-ки має бути логічною та структурованою так, щоб учнівство мало можливість навчатися. Особливого значення цей пункт набуває під час пояснення та надання вказівок: що саме і в якій послідовності треба робити.
  • учнівство може вивчати сталі мовні одиниці (фразеологізми, ідіоми, сталі словосполучення, фразові дієслова – тобто chunks), просто постійно їх чуючи. Тож є сенс використовувати певний набір експонент для функцій у класі на ранніх етапах навчання. Як тільки учнівство засвоїть певний набір експонент, ми можемо його розширити, щоб він відповідав їхньому рівню. Працюючи з досвідченішими учнями, ми можемо занурити їх у (expose to) мовні форми через експоненти, які ми використовуємо.
  • перед уроком важливо продумати, які експоненти ми збираємося вживати на різних етапах уроку. У випадку, якщо ми не сплануємо, які вислови будемо використовувати, можемо зіткнутися з необхідністю перейти на першу мову або ж наша мова буде занадто складною, занадто простою чи невідповідною до ситуації.

Мова вчителя/-ки на уроці – це один з дієвих чинників вивчення мови, оскільки учнівство бачить на практиці, що іноземною мовою реально можна користуватися – розуміти сказане та бути сприйнятим іншими. Тож розумно користуватися на уроках лише іноземною мовою.

Література:

  1. “The TKT Course M1,2 and 3” Cambridge ESOL;
  2. “The CELTA Course Trainer’s Manual” Cambridge ESOL.

Данііл Озерний, член Українського відділення Міжнародної асоціації викладачів англійської мови як іноземної, кваліфікований TKT Cambridge ESOL, Міжнародної спільноти лінгвістики англійської мови

Ольга Сєростанова, вчителька англійської мови, британської та американської літератури, ділової англійської мови, країнознавства США та Великобританії, вчителька-методистка, сертифікована перевіряюча ЗНО з англійської мови, учасниця Українського відділення Міжнародної асоціації викладачів англійської мови як іноземної, кваліфікована TKT Cambridge ESOL

Фото: автор – shmeljov, Depositphotos

Читайте інші статті цієї серії:

Стаття 1. Як це – сучасно викладати іноземні мови

Стаття 2. Як мотивувати учнівство до вивчення іноземних мов

Стаття 3. Мовний pick up. Чи можна вивчити мову без граматики

Стаття 4. Чи всі мовні помилки потрібно виправляти

Стаття 5. Рідна та друга мови – чи по-різному ми їх вивчаємо

Стаття 6: Що формує ставлення учнівства до вивчення мови

Стаття 7. Як зрозуміти, чого потребує учнівство

Стаття 8. Багато методів навчання іноземних мов – комбінуйте їх!

Cтаття 9. Як практикувати те, що вивчено іноземною мовою

Стаття 10. Сучасне викладання іноземних мов. Оцінюємо все по-різному (Частина 1)

Стаття 11. Сучасне викладання іноземних мов. Оцінюємо все по-різному (Частина 2)

Стаття 12. Визначення мети як елемент вивчення іноземної мови

Стаття 13. Сучасне викладання іноземних мов. План уроку

Стаття 14. Сучасне викладання іноземних мов. Що робити з підручником

Стаття 16. Сучасне викладання іноземних мов. Як вказати на помилку

Стаття 17. Сучасне викладання іноземних мов. Що таке feedback та як його давати

Стаття 18. Сучасне викладання іноземних мов. Наука на уроці

Матеріали за темою

Обговорення