Теми статті: батькам, вчителям, директорам, освітнім управлінцям, російська агресія
31 Січня 2023
“Відкрила новину про те, що в уряді готують перестановки, з надією, що нарешті змістять міністра освіти й науки Сергія Шкарлета. Проте ні, у новині про нього ні слова”, – пише Вікторія Топол, колишня головна редакторка “Нової української школи”.
Призначення Сергія Шкарлета на посаду міністра освіти із самого початку викликало питання. Та чи впоралися Шкарлет і його команда зі складними завданнями, які принесло із собою російське вторгнення? У колонці Вікторія аналізує ті напрями діяльності МОНу за останній рік, які здаються провальними.
Уже понад рік ширяться чутки, що Шкарлета замінять, називаються імена альтернативних кандидатів. Проте він досі при міністерському кріслі, не зважаючи на:
Зокрема, ще до початку великої війни підготовка до пілотування НУШ у 5 класі стартувала запізно. І саме навчання вчителів не було настільки розлогим і детальним, як це відбувалося перед апробацією нового Стандарту початкової освіти (про це раніше писала “Нова українська школа”). З цього навчального року НУШ стартувала в усіх пʼятих класах, проте вчителі так і не отримали глибокої підготовки – їх навчали викладачі з інститутів післядипломної освіти замість спеціально підготовлених тренерів-практиків, як це відбувалося в початковій школі.
Фінансування реформи – окремий біль. Так, у квітні 2022 року кошти на субвенцію НУШ і на друк підручників для пʼятикласників були спрямовані на військові потреби. І цьогоріч Мінфін не знайшов коштів для відновлення фінансування реформи. Лише 30 листопада в Інституті модернізації змісту освіти розповіли, що шукають кошти в міжнародних партнерів і орієнтовно 75% накладу буде готово до 5 грудня. До кінця календарного року книжки мали відправити до обласних баз. Станом на кінець січня ІМЗО повідомило про друк і доставку лише підручників із математики та польської мови. Це все. Минули 5 місяців із початку навчального року й 11 із початку великої війни. Тож так, цьогорічні пʼятикласники, яким потрібні абсолютно нові підручники через зміну програми, досі навчаються за пдф-версіями. І це в часи частих відключень світла.
МОН навіть майже не говорить про реформу, лише іноді побічно згадуючи її назву у своїх новинах (припускаю, побоюючись, що в них полетить каміння і свято вірячи в принцип, що якщо не говорити про проблему – її нема).
Проте школи на місцях формально продовжують реформу – хто як розуміє і шукаючи підтримки одне в одного. Утім, непродумана реформа і її байдуже впровадження можуть зруйнувати те хороше, що є в українських школах. Здається, у такий спосіб міністерство втілює план із дискредитації самого поняття реформи. Я вже чую від учителів, наскільки за останні два роки все стало гірше й наскільки непродумана НУШ. Хто з них колись захоче справжньої реформи, маючи цей досвід?
І вишенька на цьому підіпсутому торті – протидія самого міністерства реформі старшої школи. З ухваленням змін до закону “Про повну загальну середню освіту” в Україні можна зробити мережу ліцеїв, нічого насправді не змінюючи. Адже за наполяганням МОН, у складі ліцеїв можуть бути не лише базова, а й початкова школи (тобто той самий ЗЗСО І-III ступенів), а в старшій школі на паралелі можуть бути два класи з трьома профілями (замість початково пропонованого реформою мінімуму в чотири класи). Тож місцеве самоврядування має законне право залишити всі школи триступеневими замість відʼєднання ліцею як окремого закладу з відповідними інвестиціями в обладнання і якість викладання.
… досі при міністерському кріслі, не зважаючи на:
Отже, укриття без світла, туалетів і меблів, у яких дітям і вчителям доводиться проводити години, – це реальність. Так, реальність не всіх шкіл, але достатньо поширена, аби міністерство на неї звернуло увагу, а не розповідало в численних ефірах про кількість готових укриттів. Хоча варто віддати належне, що в Держбюджеті-2023 закладено 1,5 млрд грн на укриття в закладах освіти. Тож є надія, що ситуація покращиться.
… досі при міністерському кріслі, не зважаючи на:
Натомість я побачила формальне роз‘яснення для батьків, які є форми навчання, заклик до шкіл поблажливо ставитися до дітей, які не виконали якісь із завдань, і пораду батькам повертатися з дітьми в Україну. Це в той час, коли й батьки, і школи потребують продуманих рішень, як не перевантажувати дітей, не піддавати фізичній небезпеці й не втратити їх для української освіти, а не формальних відповідей чи лякалок.
Ще одне питання – діти, чиї батьки бояться віддавати їх на офлайн-навчання. Шкарлет заявляв, що ці діти зможуть вчитися дистанційно, проте переважно для цього потрібно додатково оплачувати роботу вчителів, що, звісно, не передбачено.
… досі при міністерському кріслі, не зважаючи на:
Що ж робить міністр освіти? Заявляє, що наші учні та вчителі молодці й постійно працюють над надолуженням освітніх втрат, а також пропонує всім переглянути відео з Всеукраїнської школи онлайн. Так, вони молодці й учителі часто роблять більше, ніж від них очікували. Так, ВШО – потрібний і вчасний проєкт. Але перелічене вище не могло не вплинути на рівень навчання дітей, а самовідданості вчителів і запису уроків може бути замало. Ні під час ковіду, ні після початку повномасштабної війни міністерство не проводило зріз, якими ж є ці освітні втрати, як вони відрізняються в різних регіонах, і не розробило механізми компенсації (наприклад, оплачувані додаткові заняття, чи консультації, чи тьюторство для дітей).
Це при тому, що в Українського центру оцінювання якості освіти, який проводить ЗНО й курує PISA в Україні, достатньо для цього експертизи. Знаю, що деякі управління освіти проводили свої дослідження прогалин, але це не національний зріз від держави, який дає ширше поле для об‘єктивності й порівняння результатів між різними регіонами й типами місцевостей.
Це все – на жаль, не вичерпний список моїх претензій до міністра освіти й науки Сергія Шкарлета. І в мене враження, що він не втратить посаду, поки не станеться чогось, що прямо зачепить рейтинги президента.
А поки всі недопрацювання, очевидно, не вплинули критично. Якщо голоси громадських активістів, науковців, деяких політиків звучать, то основна маса освітян мовчить або обговорює все лише між собою. І намагається викручуватися й адаптуватися.
А головне – під загрозою знову діти. Тобто майбутнє України, яка протягом років оговтуватиметься і відбудовуватиметься після великої війни.
Вікторія Топол, колишня головна редакторка “НУШ”
Титульне зображення: НУШ
Обговорення